розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2, до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа орган опіки та піклування Котовської міської ради Одеської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 06 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18 листопада 2014 року,

У березні 2014 року ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позовні вимоги мотивувала тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1.

Відповідачі, які проживають у квартирах № № 1, 2 та 5 вказаного будинку, здійснюють перешкоди у користуванні земельною ділянкою на якій розташовано будинок, оскільки самовільно встановили на ній сараї, гаражі та влаштували город, а також розмістили вбиральню, прямо перед її вікнами, чим порушують її право на вільний прохід до будинку та користування земельною ділянкою.

Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 06 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18 листопада 2014 року, позов задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_3 усунути перешкоди ОСОБА_1, ОСОБА_2 у користуванні земельною ділянкою, шляхом знесення самовільно побудованих: вбиральні літ "У", сараю літ "Ш" та прибирання огороду в межах заїзду у двір та приведення вказаної частини земельної ділянки до стану, достатнього для проїзду транспорту.

Зобов'язано ОСОБА_4 усунути перешкоди ОСОБА_1, ОСОБА_2 у користуванні земельною ділянкою, шляхом знесення самовільно зведеного сараю літ "М", гаражу літ "Т", з приведенням вказаної частини земельної ділянки до стану, достатнього для проїзду транспорту.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4 просять ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судові рішення у повному обсязі не відповідають.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачі своїми діями порушують право позивача як землекористувача загальною земельною ділянкою, а саме позбавляють її можливості користуватися такою земельною ділянкою та перешкоджають вільному доступу до будинку і квартири, й таке право позивача може бути відновлено шляхом знесення самочинно зведених будівель.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.

Судом установлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1.

Відповідачі, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є її сусідами та мешкають у квартирах № № 1, 2, 5 вказаного будинку.

Відповідно до п. г ч. 1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Частиною 2 ст. 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Самочинним будівництвом вважаються житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (ч. 1 ст. 376 ЦК України).

За змістом ч. 7 ст. 376 ЦК України, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Таким чином, згідно зі ст. 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва співвласник може заявити за умови доведеності факту порушення своїх прав самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується з нормами ст. ст. 3, 15, 16, 391 ЦК України, ст. 3 ЦПК України, згідно з якими власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Тому суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспоренні права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові № 6-180цс14 від 19 листопада 2014 року).

Відповідно до п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" (v0006740-12) (далі - Постанова) позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України.

У п. 24 постанови судам роз'яснено, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Під істотним порушенням будівельних норм і правил слід розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність.

Суд першої інстанції на порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув; роз'яснень, наданих у постанові, не врахував; не встановив розмір та статус спірної земельної ділянки, на якій розташовано будинок, у якому мешкають сторони, й відповідно не визначився з тим чи існує між сторонами домовленість щодо користування такою земельною ділянкою; з урахуванням доводів та заперечень відповідачів, не перевірив за яких обставин зведені ними сараї та гаражі й належним чином не з'ясував чи є такі споруди самочинними й такими, що порушують права позивача; взагалі не дослідив можливості перебудови спірних будівель та чи вирішувалося таке питання між сторонами у добровільному порядку, унаслідок чого не встановив чи існують перешкоди у користуванні позивачем належним їй майном та земельною ділянкою, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин й правовою нормою, що їх регулює, а відтак дійшов передчасного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову.

Отже судом неповно з'ясовані дійсні обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, помилок суду не виправив та залишив рішення без змін.

За таких обставин, оскаржувані рішення судів, які не відповідають вимогам ст. ст. 213- 214 ЦПК України не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 06 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18 листопада 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.