розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника Рівненського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах Міністерства оборони України, яким є концерн "Військторгсервіс", до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та застосування правових наслідків недійсності правочину, за касаційною скаргою військового прокурора Рівненського гарнізону на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 25 грудня 2014 року,

У квітні 2013 року заступник Рівненського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах Міністерства оборони України, яким є концерн "Військторгсервіс", звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10 листопада 2009 року, укладеного між концерном "Військторгсервіс" та ОСОБА_3, та застосування правових наслідків недійсності правочину. Також просив поновити строк позовної давності.

На обґрунтування позову зазначав, що 27 серпня 2009 року відбулися публічні торги з продажу майна (нежитлове приміщення кафе загальною площею 321,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1). Протоколом про хід публічних торгів від 27 серпня 2009 року № 068-н зафіксовано перемогу на публічних торгах з реалізації вищевказаного нерухомого майна ОСОБА_3 за ціновою пропозицією в розмірі 148 511 грн 88 коп. 10 листопада 2009 року між ОСОБА_3 та Державою в особі Міністерства оборони України в особі філії управління Західного оперативного командування концерну "Військторгсервіс" укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення. Продавцем у даному договорі виступав начальник філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну "Військоторгсервіс" ОСОБА_4., який діяв на підставі дозволу начальника Головного управління торгівлі Міністерства оборони України ОСОБА_5 12 листопада 2004 року, який у свою чергу був наділений повноваженнями на відчуження нерухомого майна на підставі довіреності Міністерства оборони України від 4 жовтня 2004 року № 220/2071.

Вказану довіреність, яка надана ОСОБА_5, було скасовано окремим дорученням Міністра оборони України від 12 лютого 2005 року № 1235/з. Відповідно до п. 7.3 статуту майно концерну знаходиться в державній власності і закріплене за ним на праві господарського відання. Пунктом 7.5 статуту встановлено, що відчуження основних фондів Концерну здійснюється ним лише за попередньою згодою Органу управління майном (Міністерством оборони України). Відповідно до ст. 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеними цим Законом. Кабінет Міністрів України серед іншого і визначає порядок відчуження та списання об'єктів державної власності. У силу ст. 7 цього Закону щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна Фонд державного майна України дає дозвіл (погодження) на відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством.

Відповідно до п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 6 червня 2007 року № 803 "Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності" (803-2007-п) відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами. Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна України.

У зв'язку з вищевикладеним, відчуження майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, можливе лише за наявності відповідного дозволу Міністерства оборони України, погодженого з Фондом державного майна України.

Такого дозволу Фонд не надавав. Крім цього, 12 лютого 2005 року окремим дорученням Міністр оборони України скасував довіреність, надану ОСОБА_5 на право укладання договорів, і остання була повернута до адміністративного департаменту Міністерства оборони України.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 17 листопада 2014 року позов заступника Рівненського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, розташованого по АДРЕСА_1, який укладений 10 листопада 2009 року між концерном "Військторгсервіс" в особі начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Шепетівського міського нотаріального округу Петровською Л.О. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 25 грудня 2014 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову заступника Рівненського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері відмовлено.

У касаційній скарзі військовий прокурор Рівненського гарнізону, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення міськрайонного суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 як начальник Філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" концерну "Військторгсервіс" не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності за відсутності волевиявлення власника майна, без дотримання процедури відчуження майна, а тому права позивача підлягають захисту з використанням правового механізму, передбаченого ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення міськрайонного суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, виходив із того, що відповідач, купуючи майно у держави, яка відповідно до ст. 3 Конституції України повинна відповідати за свою діяльність та змістом і спрямованістю діяльності якої є права і свободи людини та їх гарантії, на час укладення зазначеної угоди не знав і не міг знати про вищевказані обставини, а отже, є добросовісним набувачем майна. Крім того, ОСОБА_3 мав право законного очікування отримання майбутніх доходів від зроблених ним капіталовкладень від придбаного майна. Однак держава, у якої відповідач придбав спірне майно за відплатним договором та здійснив його капітальний ремонт, фактично звернулась до суду з позовом, яким просить позбавити його цього права. Отже, у разі наявності підстав, передбачених ст. 388 ЦК України, власник майна має право звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним.

Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами установлено, що 27 серпня 2009 року Рівненською міжрегіональною універсальною товарно-майновою біржею "Прайс" проведено аукціон з продажу будівлі, площею 321,4 кв. м, що належить концерну "Військторгсервіс" та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. За наслідками публічних торгів переможцем визначений ОСОБА_3 за ціновою пропозицією 148 511 грн 88 коп. Між концерном "Військторгсервіс" в особі начальника Філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" ОСОБА_4, який діяв на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ганчуком Ю.Я. 29 грудня 2008 року та зареєстрованої в реєстрі за № 8586, та громадянином ОСОБА_3 19 листопада 2009 року укладено договір купівлі-продажу, за яким продавець зобов'язується передати у власність покупцю нежитлову будівлю (кафе), розташовану за адресою: АДРЕСА_1, а покупець зобов'язується прийняти дану будівлю і сплатити ціну відповідно до умов, що зазначені в цьому договорі.

Судами встановлено, що спірне майно є загальнодержавною власністю, що знаходиться на праві господарського відання концерну "Військторгсервіс". Після відкликання 12 лютого 2005 року Міністром оборони України ОСОБА_8 довіреності на право укладання договорів генеральний директор концерну "Військторгсервіс" ОСОБА_5 не повідомив про це начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" концерну "Військторгсервіс" ОСОБА_4, крім того, 9 грудня 2009 року надав довіреність, якою уповноважив останнього укладати від імені концерну "Військторгсервіс" договори щодо відчуження належного концерну будь-якого нерухомого майна та представляти інтереси концерну у будь-яких установах.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що ОСОБА_4 у 2009 році не мав права відчужувати спірне нежитлове приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Разом з тим, апеляційний суд зазначив, що у разі наявності підстав, передбачених ст. 388 ЦК України, власник майна має право звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним.

Такий висновок суду є передчасним з огляду на таке.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних від 2 квітня 2014 року у даній справі скасовані рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 липня 2013 року та рішення апеляційного суду Хмельницької області від 23 вересня 2013 року, справу направлено до суду першої інстанції на новий судовий розгляд на підставі того, що стороною договору купівлі-продажу від 10 листопада 2009 року як власник спірного об'єкта ОСОБА_4 не був, а діяв від імені концерну "Військторгсервіс", а тому віндикація на спірні правовідносини не розповсюджується.

Відповідно до ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Оскільки апеляційний суд дійшов передчасного висновку про те, що заступник Рівненського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері повинен був звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу, тому рішення суду підлягає скасуванню.

Колегія суддів вважає, що рішення апеляційного суду повинно бути скасоване, а справа направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, який повинен урахувати зазначене та вирішити справу з урахуванням викладених обставин.