розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, квартирою, горищем та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 6 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 31 березня 2014 року,

У вересні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом. Зазначав, що він є власником квартири АДРЕСА_1, а ОСОБА_4 - власником квартири № 2 у цьому будинку. У 2010 році відповідач здійснив самочинну прибудову до своєї квартири. Зазначена прибудова знаходиться на межі їх земельних ділянок, внаслідок її зведення затінюються його земельна ділянка та квартира, порушено інсоляцію приміщення. ОСОБА_4 зайняв частину горища, що знаходиться над його квартирою. Внаслідок протиправних дій відповідача, йому завдано моральну шкоду. Враховуючи викладене, просив задовольнити позов.

Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 6 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 31 березня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 10 жовтня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Ізяславського районного нотаріального округу Дацишиним О.М. та зареєстрованого в реєстрі за номером 3224, ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1. Згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданого 22 лютого 2011 року, останньому належить земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,0595 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є співвласниками квартири АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 30 червня 2009 року. Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого 5 жовтня 2010 року, ОСОБА_4 належить земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0465 га, що розташована за адресою АДРЕСА_2 (а.с. 60).

Рішенням виконавчого комітету Ізяславської міської ради № 137 від 22 грудня 2010 року "Про надання згоди на розроблення містобудівного обґрунтування" ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надано згоду на розроблення містобудівного обґрунтування для будівництва прибудови до квартири АДРЕСА_2.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що збудована ОСОБА_4 та ОСОБА_5 прибудова зареєстрована в установленому законом порядку і на неї вони набули право власності. Підстави припинення права власності визначені ст. 346 ЦК України є вичерпними, а тому без скасування рішення органу державної влади (рішення Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Хмельницькій області) суд не вправі приймати рішення про позбавлення особи права власності.

З такими висновками судів погодитися не можна.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні квартирою, земельною ділянкою та горищем.

Під час розгляду справи у встановленому порядку підстави позову ним не змінювалися.

Однак, вирішуючи спір суди не звернули уваги на обставини, якими обгрунтовувався позов, не врахували, що спір стосувався не припинення права власності особи на майно, а усунення перешкод у користуванні квартирою, земельною ділянкою у визначений позивачем спосіб. У цьому випадку судам належало з'ясувати чи порушені права позивача відповідачами, а якщо порушені, то чи підлягають вони захисту в обраний ним спосіб.

Те, що споруджена відповідачами прибудова зареєстрована в установленому законом порядку і на неї вони набули право власності, виходячи із підстав і предмету позову правового значення не має і не може бути безумовною підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 60 ЦПК України на сторін покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Судами встановлено, що 14 вересня 2012 року було складено акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, в якому зазначено, що прибудова до квартири АДРЕСА_2 виконана з порушенням п. 3 пп. 3.25* ДБН 360-92** "Містобудування. Планування та забудова міських і сільських поселень" а саме, добудову виконано на межі суміжних земельних ділянок без розриву в 1 м.

Згідно висновку експерта № 6-43-13 від 10 жовтня 2013 року переобладнання (перебудова, перепланування), проведені ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_2 та горищі не відповідають встановленим державним будівельним нормам та правилам. При цьому, порушено норми і правила: - розміщення прибудови по межі суміжної земельної ділянки, дах прибудови до квартири АДРЕСА_2 виступає на суміжну земельну ділянку по АДРЕСА_1 на 14 см, що є порушенням П.3.25* Державних будівельних норм ДБН 360-92** "Містобудування. Планування, благоустрій та забудова міських та сільських поселень"; - в зв'язку з будівництвом прибудови до квартир АДРЕСА_2 не забезпечується інсоляція житлового приміщення № 2 квартири № 1 у цьому ж будинку, не виконуються вимоги П.3.4 ДБН В2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення" по природному освітленню житлового приміщення № 2 квартири №1 у цьому ж будинку; - каркас перегородки (стіни) мансардного поверху квартири АДРЕСА_2 заходить на земельну ділянку квартири № 1 (горище квартири № 1) на 45 см, а дах квартири № 2 заходить на суміжну земельну ділянку на 59 см; - стіна мансардного поверху із шлакоблоків, що побудована на середній стіні будинку, яка знаходиться між квартирами № 1 та № 2, теж заходить за лінію поділу будинку і межу земельної ділянки на 10 см, а в місці колони (стовпа) на 30 см.

Згідно із ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки; попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо за своїм внутрішнім переконанням. Результати оцінки доказів відображаються в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Усупереч вимогам ст. ст. 10, 57, 60, 137, 212, 213 ЦПК України суди залишили поза увагою доводи позивача та подані на їх підтвердження докази, зокрема, вказаний висновок експерта, мотивів його відхилення не навели.

Вказуючи на недоведеність порушення прав позивача як власника земельної ділянки та квартири, апеляційний суд не навів доводів на спростування його посилань та те, що зведенням прибудови порушується інсоляція жилого приміщення, її окремі конструктивні елементи знаходяться над земельною ділянкою, а де-які, що розміщені на горищі, - на тій його частині, яка належить позивачеві.

Вказані порушення норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179, 212 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, в зв'язку з чим оскаржувані судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.