розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про розподіл та виділ майна в натурі, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на заочне рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 13 січня 2015 року,

У жовтні 2013 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду із указаним позовом, в обґрунтування якого зазначили, що 29 травня 2007 року сторони придбали в рівних частках нежитлове приміщення офісу, який розташований по АДРЕСА_1, загальною площею 191,6 кв. м та земельну ділянку площею 108 кв. м, яка знаходиться за вказаною адресою.

Спірне нерухоме майно та земельна ділянка знаходяться у спільній частковій власності сторін, однак позивачі мають намір розпорядитися своєю часткою у спільному майні на власний розсуд, проте не можуть досягти домовленості щодо цього з третім співвласником - відповідачем у справі.

Враховуючи наведене та з урахуванням уточнених позовних вимог, позивачі просили поділити в натурі нежитлове приміщення офісу загальною площею 191, 6 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1, в натурі за І варіантом розподілу приміщення, визначеним у висновку судово-будівельної експертизи від 19 березня 2014 року.

Заочним рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 вересня 2014 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 13 січня 2015 року, позов задоволено.

Поділено в натурі нежитлове приміщення офісу загальною площею 191,6 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1, в натурі за І варіантом розподілу приміщення, визначеним у висновку судово-будівельної експертизи від 19 березня 2014 року.

Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності на частину залу "1" площею 30,3 кв. м на І поверсі та зал "5" площею 97,4 кв. м на ІІ поверсі, всього площею 127,7 кв. м.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на частину приміщень І поверху, а саме: на частину залу "1" площею 16,7 кв. м, кабінет "2" площею 21,4 кв. м, котельню "3" площею 2,5 кв. м, кабінет "4" площею 23,3 кв. м, всього площею 63,9 кв. м.

При поділі майна зобов'язано провести переобладнання нежитлового приміщення, витрати з проведення яких було покладено на сторони порівну.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що згідно з договором купівлі - продажу від 29 травня 2007 року сторони купили в рівних частках нежитлове приміщення офісу загальною площею 191,6 кв. м, який розташований по АДРЕСА_1. Ними також було придбано земельну ділянку площею 108 кв. м за цією ж адресою.

Задовольняючи позовні вимоги та здійснюючи розподіл нежитлового приміщення офісу загальною площею 191,6 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1, в натурі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із запропонованого експертом І варіанту розподілу приміщення, визначеного у висновку судово-будівельної експертизи від 19 березня 2014 року.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із зазначеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій виходячи із наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 367 ЦК України, у разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

З висновку судово-будівельної експертизи від 19 березня 2014 року вбачається, що виділ в натурі часток позивачів з об'єкта нерухомого майна є можливим, і судовим експертом запропоновано два варіанти виділу частки офісу загальною площею 191,6 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1, відповідно до спільного розміру часток.

При ухваленні оскаржуваних рішень судами правильно встановлені фактичні обставини справи та застосовані до них норми матеріального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вказані судові рішення законні та обґрунтовані, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити

Заочне рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 13 січня 2015 року залишити без змін.