розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до дочірнього підприємства "Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба "Лікво" нафтогазової промисловості" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Харківської області від 27 березня 2014 року,

У серпні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до дочірнього підприємства "Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба "Лікво" нафтогазової промисловості" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - ДП "Лікво") про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначав, що перебував у трудових відносинах з ДП "Лікво".

Наказом в.о. директора ДП "Лікво" від 26 червня 2012 року його було звільнено з роботи з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників. При звільненні виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, проведена не була.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 січня 2013 року зобов'язано ДП "Лікво" нарахувати ОСОБА_3 додаткову допомогу відповідно до загального стажу роботи на підприємстві, яка передбачена при скороченні чисельності або штату працівників згідно з п. 2.10 колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом ДП "Лікво" на 2012-2014 роки в редакції станом на 2 липня 2012 року й п. 2.6 Галузевої угоди на 2012-2014 роки, та провести відповідні виплати.

5 липня 2013 року на виконання вищевказаного судового рішення на картковий рахунок позивача були зараховані стягнені державним виконавцем з ДП "Лікво" кошти у розмірі його тримісячного середнього заробітку в сумі 10 216 грн 79 коп.

Посилаючись на те, що відповідачем у порушення вимог ч. 1 ст. 47 та ч. 1 ст. 116 КЗпП України щодо проведення виплати всіх сум, що належать працівнику в день звільнення, було затримано виплату вищевказаної додаткової допомоги й час затримки склав 257 робочих днів, у процесі розгляду справи уточнивши позовні вимоги, просив на підставі ст. 117 КЗпП України стягнути з відповідача на його користь 51 541 грн 35 коп. середнього заробітку за час затримки виплати вказаної додаткової допомоги (з 27 червня 2012 року до 5 липня 2013 року).

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 5 лютого 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 27 березня 2014 року рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 5 лютого 2014 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ДП "Лікво" на користь ОСОБА_3 10 000 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року рішення апеляційного суду Харківської області від 27 березня 2014 року залишено без змін.

Постановою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 1 квітня 2015 року ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення апеляційного суду Харківської області від 27 березня 2014 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене у справі рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону відповідає не в повній мірі.

Судом установлено, що ОСОБА_3 з 20 квітня 2004 року перебував у трудових відносинах з ДП "Лікво".

Наказом в.о. директора ДП "Лікво" від 26 червня 2012 року його було звільнено з роботи з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку зі скороченням штату працівників. При звільненні ОСОБА_3 виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, проведена не була.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 січня 2013 року зобов'язано ДП "Лікво" нарахувати ОСОБА_3 додаткову допомогу відповідно до загального стажу роботи на підприємстві, яка передбачена при скороченні чисельності чи штату працівників згідно з п. 2.10 колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом ДП "Лікво" на 2012-2014 роки в редакції станом на 2 липня 2012 року й п. 2.6 Галузевої угоди на 2012-2014 роки, та провести відповідні виплати.

Зазначене рішення суду було виконане ДП "Лікво" лише 5 липня 2013 року.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування принципу співмірності при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зменшення розміру середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача, до 10 000 грн.

Однак, з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.

Згідно зі ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Однак, апеляційний суд на вказане уваги не звернув, не дав оцінки тому, що вимоги позивача щодо розміру належних йому при звільненні сум судом задоволені в повному обсязі, а відтак - відсутні підстави для застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що ухвалене у справі рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу вимог ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення із передачею справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 27 березня 2014 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_3 до дочірнього підприємства "Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба "Лікво" нафтогазової промисловості" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.