розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 10 грудня 2014 року,

У березні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що відповідач належним чином не виконує зобов'язання за договором кредиту від 9 вересня 2006 року щодо його повного і своєчасного погашення, унаслідок чого утворилася заборгованість, розмір якої станом на 27 лютого 2013 року складає 32 301 грн 70 коп., яка підлягає стягненню на користь банку.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 10 грудня 2014 року, позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 18 119 грн 93 коп.

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 10 грудня 2014 року скасувати й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи частково позовні вимоги банку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що через неналежне виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна, з підстав їх протиріччя й невідповідності матеріалам справи.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Судом установлено, що 9 вересня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № ZPAARX06020022, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 2 637 грн 80 коп., строком до 8 вересня 2008 року.

Повернення суми кредиту, відсотків, винагороди здійснюється відповідно до заяви та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт), а саме - щомісячними платежами.

Відповідач порушила взяті на себе зобов'язання щодо належного та своєчасного повернення кредиту, унаслідок чого у неї перед банком виникла кредитна заборгованість у розмірі 32 301 грн 70 коп., що складається із заборгованості за кредитом в сумі 2 637 грн 80 коп., заборгованості за процентам за користування кредитом у розмірі 11 784 грн 64 коп., заборгованості за комісією за користування кредитом у розмірі 1 183 грн

12 коп., пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором у розмірі 14 681 грн 77 коп., штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн, штрафу (процентна складова) у розмірі 1 514 грн 37 коп.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (1618-15) . Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

На порушення вимог ст. ст. 212- 215 ЦПК України суд першої інстанції, вирішуючи спір та дійшовши висновку, зокрема, про дотримання позивачем строку позовної давності, посилаючись при цьому на умови надання споживчого кредиту, якими строк позовної давності збільшено до 50 років, не дав оцінки тому, що в матеріалах справи (а.с. 8-18) містяться Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт), підписані головою правління ПАТ КБ "ПриватБанк" Дубілетом А.В., а станом на час укладення кредитного договору між ОСОБА_3 та банком, 9 вересня 2006 року, банк мав назву - закрите акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк").

Відповідно до витягу зі статуту (а.с. 23) тип банку із закритого акціонерного товариства на публічне акціонерне товариство й, відповідно, назву банку із ЗАТ КБ "ПриватБанк" на ПАТ КБ "Приватбанк" змінено відповідно до рішення загальних зборів акціонерів від 30 квітня 2009 року.

Отже, судом не встановлено, в якій редакції Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) були чинними на час укладення кредитного договору між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ "ПриватБанк", а відтак - не з'ясовано, на яких умовах відповідачеві було надано кредит.

З викладеного вбачається, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову.

Розглянувши справу у відсутність як позивача, так і відповідача, суд допустив суттєву неповноту у з'ясуванні дійсних обставин справи.

У порушення вимог закону, висновки суду ґрунтуються на припущеннях.

Апеляційний суд на порушення вимог ст. ст. 303, 304, 315 ЦПК України на зазначене уваги також не звернув, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, безпідставно не взяв до уваги та не перевірив у достатньому обсязі доводи апеляційної скарги.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені в повному обсязі, ухвалені у справі судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 10 грудня 2014 року скасувати.

Справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором передати на новий розгляд до суду першої інстанції.