розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2015 року,

У липні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що за кредитним договором, укладеним 18 вересня 2006 року між банком та ОСОБА_3, остання отримала кредит у розмірі 2 479 грн 40 коп. зі сплатою 24 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 17 вересня 2007 року. Свої зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі ОСОБА_3 не виконала, утворилася заборгованість станом на 2 липня 2014 року у розмірі 45 390 грн 90 коп., яку позивач просив стягнути з позичальника.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 січня 2015 року у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 18 вересня 2006 року у розмірі 19 067 грн 67 коп., яка складається із: заборгованості по процентам за користування кредитом - 10 821 грн 99 коп., заборгованості по комісії за користування кредитом - 409 грн 10 коп., пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, штрафу (фіксована частина) - 500 грн, штраф (процентна складова) - 1 171 грн 60 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції виходив із того, що позичальник не виконала свої зобов'язання за кредитним договором, допустила заборгованість по кредиту, проте банк звернувся з позовом з пропуском строку позовної давності.

Скасовуючи рішення районного суду та частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що позичальник не виконала свої зобов'язання за кредитним договором, допустила заборгованість по кредиту, яка підлягає стягненню з боржника. При цьому вважав, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки за домовленістю сторін позовна давність була збільшена до 5 років та у квітні 2011 року ОСОБА_3 сплатила останній платіж, чим перервала строк позовної давності, тому вважав обґрунтованими вимоги банку про стягнення заборгованості з урахуванням річного строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені та неустойки.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що за кредитним договором, укладеним 18 вересня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3, остання отримала кредит у розмірі 2 479 грн зі сплатою 24 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 17 вересня 2007 року. Свої зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі ОСОБА_3 не виконала, утворилася заборгованість станом на 2 липня 2014 року за розрахунком банку у розмірі 45 390 грн 90 коп.

Апеляційний суд зазначив що у п. 5.5 Умов та правил надання банківських послуг сторонами узгоджено строк позовної давності тривалістю 5 років, при цьому не звернув уваги на те, що ОСОБА_3 заперечувала таку узгодженість.

Згідно зі ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (чч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 259 ЦК України).

Згідно із чч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У зв'язку з викладеним суди повинні перевірити наявність належних і допустимих доказів, які б безспірно підтверджували, що Умови містили збільшений строк позовної давності у момент підписання заяви позичальника і в подальшому вони не змінювались.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-16 цс 15 від 11 березня 2015 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Обґрунтовуючи заперечення проти апеляційної скарги, ОСОБА_3 посилалася на те, що при укладенні договору вона була ознайомлена тільки з даними, які містяться в експрес-розстрочці, доданий до матеріалів справи договір вона не підписувала й не погоджувала умови про збільшення позовної давності та вважала, що банком пропущено строк позовної давності, про застосування якого вона просила до ухвалення судового рішення.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначені положення закону уваги не звернув; доводів сторін як на підтвердження, так і на заперечення позову належним чином не перевірив; не встановив фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення спору; зокрема доводи відповідача про сплив позовної давності до уваги не прийняв та належної оцінки їм не дав.

При цьому не врахував, що переривання позовної давності (ст. 264 ЦК України) можливе в період позовної давності, а не після закінчення, враховуючи, що кінцевий термін повернення кредиту 17 вересня 2007 року.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.