Штелик С.П., Луспеника Д.Д., Хопти С.Ф., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 24 липня 2014 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 19 листопада 2014 року,

ОСОБА_4 звернулась до суду з указаним вище позовом.

В обґрунтування позовних вимог вказувала на те, що відповідач, починаючи з квітня 2010 року, не сплачує аліменти на неповнолітню доньку, у зв'язку з чим має заборгованість в розмірі 17 243 грн 34 коп.

З огляду на зазначене, просила стягнути з ОСОБА_5 на свою користь пеню за прострочення сплати аліментів, яка, згідно наданого нею розрахунку, складає 117 922 грн 80 коп.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 24 липня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 пеню за прострочення сплати аліментів в розмірі 117 922 грн 80 коп., вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 19 листопада 2014 року заочне рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 24 липня 2014 року змінено.

Зменшено розмір неустойки за прострочення сплати аліментів до 50 тис. грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити в справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити частково та стягнути з нього на користь позивача неустойку за останні 12 місяців в сумі 8 676 грн 89 коп., оскільки відповідно до ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність тривалістю в один рік.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

З матеріалів справи вбачається, що рішення апеляційного суду Харківської області від 19 листопада 2014 року, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач, починаючи з квітня 2010 року, не своєчасно та не в повному обсязі сплачував аліменти на доньку, та стягнув пеню згідно наданого позивачем розрахунку.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції та зменшуючи суму пені, керувався положеннями ч. 2 ст. 196 СК України та виходив із того, що відповідач має на утриманні неповнолітню доньку та престарілих батьків. При цьому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що до вимог, які випливають із сімейних відносин, зокрема з ст. 196 СК України, позовна давність не застосовується.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ