головуючого Колодійчука В.М., суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В., Закропивного О.В., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 19 лютого 2015 року,

У липні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду із вказаним вище позовом, у якому, з врахуванням уточнених позовних вимог, просило: в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 15 травня 2007 року в розмірі 128 445,41 доларів США (станом на 15 квітня 2013 року еквівалентно 1 026 278 грн 83 коп.) звернути стягнення на предмет іпотеки у вигляді квартири АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з укладанням від імені ОСОБА_6 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "Приват Банк" усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій для продажу предмету іпотеки; виселити ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 з переданої в іпотеку квартири із зняттям їх з реєстраційного обліку у ній; стягнути з відповідачів судові витрати у справі.

Позовні вимоги банк обґрунтував тим, що 15 травня 2007 року між позивачем та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальнику надано кредит в сумі 64 тис. доларів США з кінцевим терміном його повернення, до 14 травня 2036 року, сплатою за користування кредитом 10,08 % річних. 15 травня 2007 року, в якості забезпечення виконання умов зазначеного кредитного договору, між позивачем та ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки, згідно якого останній передав в іпотеку банкові зазначену вище квартиру.

Позичальник належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання, станом на 15 квітня 2013 року існує кредитна заборгованість в загальному розмірі 128 445,41 доларів США, а тому ПАТ КБ "Приват Банк" просив задовольнити позов у обраний ним спосіб.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 17 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 19 лютого 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до районного суду, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 15 травня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальнику було надано кредит в сумі 64 тис. доларів США із кінцевим терміном повернення, до 14 травня 2036 року, та сплатою за користування кредитом 10,08 % річних.

15 травня 2007 року, в якості забезпечення виконання умов кредитного договору, між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки, згідно якого останній надав в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру № 24, загальною площею 73,9 кв. м., житловою площею 45,2 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

З наданого банком розрахунку кредитної заборгованості за кредитним договором від 15 травня 2007 року вбачається, що станом на 15 квітня 2013 року у ОСОБА_6 існує кредитна заборгованість в загальному розмірі 128 445,41 доларів США (а. с. 7-9).

Ухвалюючи у справі судове рішення про відмову в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, послався на Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" від 03 червня 2014 року за № 1304-VII (1304-18) , і виходив з того, що позивач в даному випадку може захистити свої права лише шляхом звернення до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості.

З такими висновками судів погодитися не можна.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України).

Відтак установлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" від 03 червня 2014 року за № 1304-VII (1304-18) мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" від 03 червня 2014 року за № 1304-VII (1304-18) , протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії вказаного Закону не підлягає виконанню.

Вказані правові висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 27 травня 2015 року (справа № 6-57цс15).

Суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді даної справи не врахували, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" від 03 червня 2014 року за № 1304-VII (1304-18) не є підставою для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів, наслідком чого стало те, що даний спір залишився не вирішеним судами по суті заявлених позовних вимог.

У зв'язку з наведеним вище, оскаржувані в касаційному порядку судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України, а тому, з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, такі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.