У червні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив стягнути з видавництва "Полтавський літератор" на свою користь 129 024 грн в якості авторської винагороди, 129 024 грн в якості невиплаченого гонорару, на відшкодування моральної шкоди - 129 024 грн, крім того, просив зобов'язати відповідача виконати умови угоди від 14 жовтня 1999 року та видати 8 томів роману "ІНФОРМАЦІЯ_1" тиражами, зумовленими договором.

Свої вимоги ОСОБА_3 обґрунтовував тим, що 14 жовтня 1999 року він як автор - професійний письменник уклав із видавництвом "Полтавський літератор" видавничий договір на літературні твори про видання роману "ІНФОРМАЦІЯ_1" у 10-ти томах, 26 книгах тиражем по 25 тис. примірників кожного тому, термін видавництва не обумовлювався. Підписавши договір, він передав видавництву свій твір, про що зазначено у самому договорі. Винагорода за виконану роботу була встановлена на той час у розмірі 1 612,8 доларів за кожен том, таким чином, на загальну суму 16 128 доларів, що еквівалентно 129 024 грн. Станом на 28 березня 2013 року видавництво "Полтавський літератор" із 10 томів у 26 книгах видало 7 томів у 19-ти книгах, передбачених договором, а саме: "ІНФОРМАЦІЯ_2" у трьох томах, тиражем 25 тис. примірників; "ІНФОРМАЦІЯ_3" у трьох книгах тиражем 2 тис. примірників; "ІНФОРМАЦІЯ_4" у трьох книгах, тиражем 1 тис. примірників; "ІНФОРМАЦІЯ_5" у трьох книгах тиражем 25 тис. примірників; "ІНФОРМАЦІЯ_6" в одній книзі тиражем 2 тис. примірників; "ІНФОРМАЦІЯ_7" у трьох книгах тиражем 1 тис. примірників; "ІНФОРМАЦІЯ_8" - першу книгу з трьох тому "ІНФОРМАЦІЯ_10" пробним тиражем 20 штук. Він як автор отримав по 10 примірників кожного виданого тому. До видання томів "ІНФОРМАЦІЯ_9" та "ІНФОРМАЦІЯ_10" видавництво станом на час звернення до суду з цим позовом не приступало. Тільки два томи "ІНФОРМАЦІЯ_2" та "ІНФОРМАЦІЯ_5" видано тиражами, зумовленими договором.

Позивач вважає, що він виконав свої авторські зобов'язання у день підписання договору, передавши 2 примірники роману. Однак видавництво "Полтавський літератор" не виконало повністю взятих на себе за договором зобов'язань про видання твору і не виплатило йому винагороду, яка передбачена умовами договору, що і стало підставою для звернення до суду з позовом.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 20 березня 2014 року позов задоволено частково.

Стягнуто з видавництва "Полтавський літератор" на користь ОСОБА_3 авторську винагороду у сумі 128 911 грн 10 коп.

Зобов'язано видавництво "Полтавський літератор" видати 8 томів роману "ІНФОРМАЦІЯ_1" в 10 томах тиражем 25 примірників кожного тому.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 16 липня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів, виходячи за межі доводів касаційної скарги в силу вимог ч. 3 ст. 335 ЦПК України, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Задовольняючи частково указаний позов, суд першої інстанції виходив з доведеності факту передачі позивачем примірників твору та виконання ним умов договору, посилаючись на відповідний запис у п. 1 самого договору; жодних заперечень щодо належного виконання позивачем умов договору з боку директора видавництва Костенка В.В. не надходило, а умова договору про оформлення передачі роману шляхом складення акта приймання-передачі в договорі відсутня.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постановляючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з недоведеності та безпідставності заявлених позовних вимог. Зокрема, як встановив апеляційний суд, у матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували факт існування договірних відносин між видавництвом "Полтавський літератор" та іншими видавництвами з приводу публікації твору позивача, а надані позивачем копії договорів не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки не містять необхідних реквізитів, які б беззаперечно засвідчували їх дійсність.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна, виходячи з наступного.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Виходячи з вимог ст. 316 ЦПК України щодо змісту, рішення апеляційного суду повинно мати: мотивувальну частину із зазначенням мотивів зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлених судом першої інстанції обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин; назви, статті закону, на підставі якого вирішено справу; резолютивну частину із зазначенням висновку апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновку апеляційного суду по суті позовних вимог.

Однак рішення судів попередніх інстанцій зазначеним нормам процесуального права не відповідають, оскільки ґрунтуються на неповно встановлених фактичних обставинах справи.

Судом встановлено, що 14 жовтня 1999 року між видавництвом "Полтавський літератор" в особі директора Костенка В.В. та ОСОБА_3 як автором укладено видавничий договір на літературні твори.

Пунктом 1 вказаного договору обумовлено, що автор передає або зобов'язується створити та передати видавництву для видання та перевидання українською мовою свій твір - роман "ІНФОРМАЦІЯ_1" у 10-ти томах у 2-х примірниках, надрукованих на машинці з великим очком літер через два інтервали, по 28-30 рядків на кожній сторінці і 60-65 знаків у рядку.

Умовами договору визначено, що рукопис вважається таким, що надійшов до видавництва, якщо його подано комплексно та оформлено відповідно до вимог Типового положення про підготовку рукопису до видання.

Згідно з відповіддю видавництва "Полтавський літератор" за підписом директора цього видавництва Карпенко А.А. від 20 березня 2013 року № 20/03-01 у видавництві немає жодного примірника книги "ІНФОРМАЦІЯ_1". Водночас указаний лист-відповідь підписаний також директором видавництва "Кременчук", директором Гадяцької районної друкарні, директором видавництва "Поліграфсервіс", головою ради Полтавської Спілки літераторів, директором видавництва "Кобеляки", директором Лубенської районної друкарні, директором Новосанжарської друкарні.

09 липня 2013 року видавництво "Полтавський літератор" звернулося до прокуратури Полтавської області із заявою про проведення перевірки діяльності колишнього начальника управління у справах преси та інформації Полтавської державної адміністрації ОСОБА_3 за 1999-2001 роки.

Підставою для цього видавництво "Полтавський літератор" зазначило можливий факт підроблення ОСОБА_3 документів, у тому числі і літературного договору. Разом з тим у заяві видавництво "Полтавський літератор" вказало, що ніколи з позивачем видавничого договору на видання вищевказаного твору не укладало.

Так, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували факт існування договірних відносин між видавництвом "Полтавський літератор" та переліченими вище видавництвами з приводу публікації твору позивача, а надані позивачем копії договорів не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки не містять необхідних реквізитів, які б беззаперечно засвідчували їх дійсність.

Водночас апеляційний суд вважав відсутніми підстави для визнання нікчемним зазначеного договору.

Разом з тим апеляційний суд критично оцінив посилання позивача на те, що у самому змісті договору вказано, що увесь текст твору щодо публікації якого між сторонами було укладено видавничий договір був переданий до видавництва. При цьому суд виходив з того, що такий текст був вписаний у договір різними кольорами ручок, а висновки прокуратури за заявою видавництва "Полтавський літератор" щодо правомірності дій позивача відсутні.

Крім того, апеляційний суд виходив з того, що Костенко В.В., якого зазначено у видавничому договорі як директора видавництва "Полтавський літератор", і який уклав вказаний договір від імені останнього, у період із квітня 1995 року до серпня 2002 року працював головним редактором КТ ІВА "Астрея", що підтверджується довідкою, виданою директором -головним редактором КТ ІВА "Астрея", довідкою, виданою в.о. головного редактора Обласного комунального інформаційного агентства "Новини Полтавщини", бухгалтерською відомістю нарахувань заробітної плати за відповідний період 1999 року.

Однак поза увагою суду залишилися положення ст. 204 ЦК України, якою закріплено презумпцію правомірності правочину, що означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Проте на порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, а саме: не обговорив питання про необхідність витребування від прокуратури Полтавської області інформації про результат розгляду заяви видавництва "Полтавський літератор" від 09 липня 2013 року щодо проведення перевірки діяльності колишнього начальника управління у справах преси та інформації Полтавської державної адміністрації ОСОБА_3 за 1999-2001 роки, зокрема, що стосується факту підроблення ОСОБА_3 документів, у тому числі і літературного договору.

Суд залишив поза увагою лист заступника прокурора Київського району м. Полтави від 28 лютого 2014 року № 262/13, згідно з яким за результатами досудового розслідування за заявою видавництва "Полтавський літератор" від 18 лютого 2014 року щодо неправомірних дій ОСОБА_3 31 грудня 2013 року слідчим СВ Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області Панасюк Н.С. винесено постанову про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Через однобічність та неповноту досудового розслідування прокуратурою Київського району м. Полтави 28 лютого 2014 року зазначену постанову про закриття кримінального провадження скасовано, матеріали кримінального провадження направлено до СВ Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області для організації проведення подальшого досудового розслідування (а. с. 180, т. 1).

Крім того, виходячи за межі доводів касаційної скарги, слід зазначити наступне.

На а. с. 121, т. 1 міститься ухвала суду першої інстанції про часткове задоволення клопотання виконуючого обов'язки директора видавництва "Полтавський літератор" Карпенка А.А. про заміну відповідача, якою у справі в якості співвідповідача залучено Полтавську спілку видавців.

Проте такі процесуальні дії суду першої інстанції суперечать змісту ст. 33 ЦПК України, згідно з якою суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача, однак згідно з матеріалами справи відповідного клопотання позивач не подавав та під час розгляду справи своїх позовних вимог не змінював.

Оскільки суди першої й апеляційної інстанцій на порушення вимог ст. ст. 212- 215, 303, 316 ЦПК України не дотрималися норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, неправильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, тому колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалені у справі рішення судів першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.