розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на майно та виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 20 лютого 2014 року,

У червні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на майно, яке перебуває в іпотеці, та виселення.

Позовні вимоги мотивувало тим, що відповідач належним чином не виконує зобов'язання за договором кредиту від 22 листопада 2005 року, у забезпечення якого між банком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки. Внаслідок неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору у неї перед банком утворилася кредитна заборгованість у розмірі 130 343 грн 49 коп., у рахунок погашення якої ТОВ "Кредитні ініціативи" просило звернути стягнення на іпотечне майно - жилий будинок з надвірними спорудами № 34 по вул. Титова у м. Іршаві Закарпатської області, загальною площею 70,60 кв. м, жилою площею 38,90 кв. м.

Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 11 грудня 2013 року у задоволенні позову ТОВ "Кредитні ініціативи" відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 20 лютого 2014 року рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 11 грудня 2013 року скасовано, позов ТОВ "Кредитні ініціативи" задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 130 343 грн. 49 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки - жилий будинок з надвірними спорудами № 34 по вул. Титова у м. Іршаві Закарпатської області, загальною площею 70,60 кв. м, жилою площею 38,90 кв. м, який належить ОСОБА_3, шляхом відчуження його від імені власника та одержання усіх необхідних документів у відповідних установах із правом продажу на прилюдних торгах за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності, під час проведення виконавчих дій.

Звернення стягнення здійснено на користь ТОВ "Кредитні ініціативи".

Виселено ОСОБА_3 разом із сином - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з жилого будинку АДРЕСА_1

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 рішення апеляційного суду Закарпатської області від 20 лютого 2014 року скасувати й передати справу на новий апеляційний розгляд, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідач належним чином не виконує зобов'язання за кредитним договором, забезпеченим іпотекою, у зв'язку з чим виникла заборгованість, що надає право позивачу, до якого перейшло право вимоги від банку, задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а звернення стягнення на жилий будинок є підставою для виселення його мешканців.

Однак, з такими висновками апеляційного суду повністю погодитися не можна, оскільки вони зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно зі ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судом установлено, що 22 листопада 2005 року між закритим акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (у подальшому публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" - ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк") та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 01/21-05, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 170 000 грн зі сплатою 17 % річних строком до 21 листопада 2025 року.

У забезпечення цього договору того ж дня між банком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки № 16/23-2005, за умовами якого відповідач передала в іпотеку банку належний їй на праві власності жилий будинок АДРЕСА_1

Через неналежне виконання ОСОБА_3 зобов'язань за договором кредиту щодо його повного та своєчасного погашення виникла заборгованість, розмір якої станом на 1 березня 2013 року складає 130 343 грн 49 коп.

17 грудня 2012 року між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" були укладені договори відступлення прав вимоги за кредитними договорами та про передачу прав за договорами забезпечення, згідно з якими до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, укладеним із ОСОБА_3 22 листопада 2005 року.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку", у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

У резолютивній частині рішення суду, яким вирішено спір про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до ст. 39 Закону України "Про іпотеку" має бути зазначено: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

З резолютивної частини оскаржуваного рішення апеляційного суду не вбачається наявність усіх необхідних реквізитів, визначених законом, які має містити рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, апеляційний суд не зазначив у резолютивній частині рішення початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону "Про іпотеку". Посилання апеляційного суду у резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмету іпотеки під час здійснення виконавчого провадження, суперечить вимогам ст. ст. 39 та 43 Закону України "Про іпотеку".

Виходячи зі змісту поняття "ціна", як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм ст. ст. 38, 39 Закону України "Про іпотеку" слід дійти висновку, що у розумінні норми ст. 39 Закону України "Про іпотеку" встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою ч. 6 ст. 38 цього Закону.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України під час розгляду справи № 6-61цс15.

Таким чином, резолютивна частина рішення суду апеляційної інстанції про звернення стягнення на предмет іпотеку не в повній мірі відповідає вимогам ст. 39 Закону України "Про іпотеку" та п. 4 ст. 215 ЦПК України, оскільки в ній не зазначено всі складові вимог, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки та початкову ціну предмету іпотеки.

За змістом ст. ст. 39, 40 Закону України "Про іпотеку" та ст. 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР).

Ухвалюючи рішення в частині виселення, суди не взяли до уваги викладену вище позицію Верховного Суду України, висловлену під час розгляду справи № 6-39цс15.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової

палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 20 лютого 2014 року скасувати.

Справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на майно та виселення передати на новий апеляційний розгляд.