головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Мартинюка В.І., Мостової Г.І., Наумчука М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" - Шуліки Аліни Володимирівни - на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 17 грудня 2014 року,

У серпні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 25 жовтня 2005 року б/н, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у сумі 10 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом у 36 % на суму залишку заборгованості.

На обґрунтування вимог банк посилався на те, що відповідач не виконує своїх зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку із чим у нього виникла заборгованість за тілом кредиту у розмірі 6 378 грн 95 коп. та заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 21 936 грн 59 коп.

Посилаючись на вказані обставини, банк просив позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 березня 2014 року позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 28 315 грн 54 коп., вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 17 грудня 2014 року рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 березня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

У касаційній скарзі представник ПАТ КБ "ПриватБанк" - Шуліка А.В. - порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції із залишенням у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 25 жовтня 2005 року ОСОБА_6 відповідно до укладеного договору б/н отримала строковий кредит у розмірі 10 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Строк дії картки закінчився у жовтня 2007 року.

Взяті на себе зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_6 належним чином не виконує, у зв'язку із чим станом на 31 липня 2013 року заборгованість ОСОБА_6 за кредитним договором становить 28 315 грн 54 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом - 6 378 грн 95 коп.; заборгованості за процентами за користування кредитом - 21 936 грн 59 коп.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, встановивши, що розмір заборгованості за договором кредиту доведений позивачем, керуючись ст. ст. 526, 1049 ЦК України, виходив з того, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, та дійшов висновку про те, що з позичальника підлягає стягненню заборгованість за кредитом та за процентами за користування кредитом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем не надано жодного доказу сплати заборгованості за кредитним договором, та погодився з висновком суду першої інстанції щодо доведеності розміру заборгованості, однак вважав, що у задоволенні позову слід відмовити у зв'язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною спору.

При цьому суд апеляційної інстанції вважав, що оскільки відповідач та його представник не були присутні під час розгляду справи в суді першої інстанції і тому не могли заявити клопотання про застосування позовної давності безпосередньо в судовому засіданні, позовна давність може бути застосована за заявою відповідача, поданою на стадії апеляційного провадження.

Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

Відповідно до ч. 3 ст. 208 ЦПК України судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду.

За змістом ч. 1 ст. 304 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (1618-15) .

Згідно із ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Результат аналізу цих норм права дає підстави для висновку, що відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення. При цьому йдеться про винесення рішення судом першої інстанції, оскільки саме ухваленням ним свого рішення закінчується судовий розгляд спору (ч. 3 ст. 208 ЦПК України).

Оскільки у матеріалах справи відсутня заява відповідача, подана до суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин позовної давності, то суд апеляційної інстанції з порушенням вказаних норм процесуального та матеріального права застосував позовну давність за поданою відповідачем ОСОБА_6 до суду апеляційної інстанції заявою.

Посилання на те, що відповідач та його представник не були присутні під час розгляду справи в суді першої інстанції і тому безпосередньо в судовому засіданні не могли заявити клопотання про застосування позовної давності, є безпідставними, оскільки із матеріалів справи вбачається, що відповідачу було відомо про розгляд цієї справи, оскільки представником відповідача заявлялося клопотання про відкладення розгляду справи (а. с. 22, 24, 25), та він не був позбавлений права подати заяву про застосування позовної давності до суду.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі наявних доказів обґрунтував свій висновок щодо задоволення позову про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, встановивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

За таких обставин ухвалене у справі судом апеляційної інстанції рішення підлягає скасуванню як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства "ПриватБанк" - Шуліки Аліни Володимирівни - задовольнити.

Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 17 грудня 2014 року скасувати, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 березня 2014 року залишити в силі.