розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю "Фактор", ОСОБА_7, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Байдук Марина Михайлівна, про визнання недійсними довіреності, передоручення та правочину про відчуження частки у статутному капіталі, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор" та касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою його представником ОСОБА_9, на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2015 року,

У квітні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним вище позовом та просив визнати недійсною довіреність, яка була ним видана представнику ОСОБА_10, посвідчену приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Байдук М.М. 18 жовтня 2013 року за реєстраційним номером 11456, визнати недійсною довіреність, яка була видана ОСОБА_10 на ім'я ОСОБА_5, посвідчену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Байдук М.М. 03 березня 2014 року за реєстраційним номером 3173, визнати недійсним договір про відчуження частки у розмірі 100 % статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор" (далі - ТОВ "Фактор"), укладений шляхом подання заяви про його (ОСОБА_3) вихід із складу учасників ТОВ "Фактор" з безоплатною передачею частки статутного капіталу ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Байдук М.М. 05 березня 2014 року за реєстраційним номером 3392.

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 жовтня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Визнано довіреність, яка була видана ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_4, посвідчену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Байдук М.М. 18 жовтня 2013 року за реєстраційним номером 1456, недійсною. Визнано довіреність, яка була видана ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_5, посвідчену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Байдук М.М. 03 березня 2014 року за реєстраційним номером 3173, недійсною. Визнано заяву ОСОБА_5, який діяв в інтересах ОСОБА_11, від 05 березня 2014 року, посвідчену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Байдук M.M. за реєстраційним номером 3392, недійсною.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 листопада 2014 року у задоволенні заяв ОСОБА_10, ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення від 16 жовтня 2014 року відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2015 року заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 жовтня 2014 року скасовано, провадження у справі закрито.

У касаційній скарзі ТОВ "Фактор", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції., справу направити на новий розгляд.

У касаційній скарзі, поданій представником ОСОБА_9, ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та залишити позовну заяву без розгляду.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга ТОВ "Фактор" підлягає задоволенню, а скарга ОСОБА_13 - частковому задоволенню з огляду на наступне.

Апеляційний суд, постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, посилаючись на п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України, постанову Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" (v0013700-08) , постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 року № 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" (v0010600-11) , виходив із того, що вказані вимоги підлягають розгляду у порядку господарського судочинства. При цьому суд вважав, що заявлені позивачем вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так як спір стосується корпоративних прав позивача у ТОВ "Фактор" та спір виник між учасником (засновником) ТОВ "Фактор" ОСОБА_3, який вибув, та учасниками товариства ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_5, які діяли від імені учасника товариства ОСОБА_3 на підставі довіреності та передоручення.

З такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Пунктом 1 частини 1 статті 205 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

При визначенні юрисдикційності спору слід враховувати, що критеріями розмежування цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, характер спору про право (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами інших видів судочинства), по-друге, однією із сторін у спорі є, як правило, фізична особа.

Тобто критеріями розмежування справи цивільного судочинства від справи господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 року № 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" (v0010600-11) роз'яснено, що на вимоги ст. ст. 1, 4-1, 12 ГПК України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст. 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Згідно з п. 4 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

При визначенні підвідомчості (підсудності) справ цієї категорії судам необхідно керуватись поняттям корпоративних прав, визначеним ч. 1 ст. 167 ГК України, згідно з якою корпоративними є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочність на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

У разі якщо суб'єктний склад осіб, які беруть участь у справі, або предмет позову не відповідають визначеним п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України справам, що виникають із корпоративних відносин, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статті 1 ГПК господарським судам підвідомчі спори щодо захисту порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб (у тому числі іноземних), громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" (v0013700-08) не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства справи, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності інших суб'єктів господарювання, які не є господарськими товариствами (кооперативи, приватні, колективні підприємства тощо), якщо стороною у справі є фізична особа. При цьому норма п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК в силу її імперативного характеру не підлягає застосуванню за аналогією щодо спорів, пов'язаних із діяльністю інших суб'єктів господарювання.

Не підлягає розширеному тлумаченню п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК також щодо справ, пов'язаних зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності господарського товариства, якщо однією зі сторін у справі не є учасник (засновник, акціонер) господарського товариства, у тому числі такий, що вибув.

З матеріалів справи вбачається, що предметом позову ОСОБА_3, поданого до ОСОБА_14, ОСОБА_5, ОСОБА_6, окрім інших, були вимоги про визнання недійсними односторонніх правочинів, а саме: визнання недійсними довіреностей, на підставі яких ОСОБА_10 (на підставі усного договору доручення) та ОСОБА_5 (в порядку передоручення) було надано право представляти інтереси ОСОБА_3 в органах державної влади, місцевого самоврядування, нотаріату, підприємствах, установах організаціях з питань продажу та придбання від імені останнього рухомого та нерухомого майна.

Суб'єктами спірних правовідносин є ОСОБА_3, який є учасником ТОВ "Фактор", проте відповідачі ОСОБА_10, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не входять до складу учасників даного товариства.

При закритті провадження у справі апеляційному суду слід було з'ясувати, які вимоги є корпоративними та відносяться до господарського судочинства, а які - до цивільної юрисдикції.

Скасовуючи рішення місцевого суду та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд не повністю врахував предмет судового спору і вимоги, заявлені у місцевому суду і дійшов помилкового висновку про підвідомчість справи господарському суду.