головуючого: Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І., Мартинюка В.І., Олійник А.С., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 27 листопада 2014 року,

У жовтні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до ОСОБА_6 (після укладення шлюбу - ОСОБА_6) про стягнення заборгованості в розмірі 48 010,10 грн, обґрунтовуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору № LGXRRX07290059, укладеного між сторонами 20 серпня 2008 року.

Рішенням Новопсковського районного суду Луганської області від 02 вересня 2014 року у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 27 листопада 2014 року рішення суду першої інстанції змінено та стягнуто з ОСОБА_6., позов на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 5 164,45 грн, 511,43 грн заборгованості за процентами за користування кредитом, 701,44 грн заборгованості за комісією за користування кредитом, 6 тис. грн суми неустойки та 720,15 грн судового збору. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6. просить рішення суду апеляційної інстанцій скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Змінюючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором апеляційний суд, виходив з неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору. Водночас, апеляційним судом зауважено, що платежі, які вносила відповідач протягом лютого - квітня 2009 року на виконання умов кредитного договору були направлені на погашення пені та комісії, та в свою чергу свідчать про переривання строку позовної давності, який п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) збільшено до 5 років.

Проте повністю погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна виходячи з наступного.

Судами встановлено, що 20 серпня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_6 був укладений договір № LGXRRX07290059 відповідно до умов якого остання отримала кредит в розмірі 5 844 тис. на строк 24 місяці з 20 серпня 2008 року до 20 серпня 2010 року включно, зі сплатою відсотків за його користування у розмірі 1,0% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 70,13 грн та єдиноразової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 974 грн в обмін на зобов'язання позичальника з повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, комісії зазначені в заяві та умовах надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт).

Договір був укладений у формі анкети, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_6 ознайомилась і погодилась з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) (а.с. 4).

Відповідач свої зобов'язання за вказаним договором не виконувала, внаслідок чого станом на 27 вересня 2014 року утворилась заборгованість в сумі 48 010,41 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5 164,15 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 511,43 грн, заборгованості за комісією за користування кредитом в сумі 701,44 грн, пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором в сумі 38 870,99 грн, штраф (фіксована частина) в розмірі 500 грн, та штрафу (процентна складова) в сумі 2 262,40 грн.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 546 ЦК України, передбачено виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частиною 1 ст. 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Розділом 4 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) передбачений порядок розрахунків. Пунктом 4.3 згаданих Умов передбачено, що кошти, отримані від позичальника для погашення заборгованості за кредитом, насамперед, направляються для відшкодування витрат/збитків банку згідно п. 3.2.11, 3.3.8 цих Умов, далі пені згідно розділу 5 цих Умов, далі - простроченої комісії за кредитом, далі - простроченої винагороди, далі - прострочених процентів за кредитом, далі - простроченої заборгованості за кредитом, частина суми, що залишилась (у т.ч. сума, надана позичальником понад суми щомісячного платежу), направляється на погашення заборгованості за кредитом, далі - комісії, далі - винагороди, далі - процентів, далі - кредиту. Остаточне погашення заборгованості за кредитом виконується не пізніше дати зазначеної у заяві. Сума остаточного погашення заборгованості може відрізнятись від суми щомісячного платежу. При несплаті винагороди, комісії згідно заяви відсотків, і/або частини кредиту до останнього дня періоду сплати, вони вважаються простроченими.

Відповідно до п 4.4 Умов, нарахування відсотків здійснюється в останню дату сплати відсотків, при цьому відсотки розраховуються на фактичний залишок заборгованості за кожний календарний день, виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом - 360 днів у році. Відсотки розраховуються щомісяця, за період з першої дати поточного періоду сплати включно. Дата погашення кредиту в розрахунок не включається. Повне погашення відсотків здійснюється не пізніше дня повного погашення суми кредиту.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, апеляційний суд в порушення ст.ст. 212- 215, 303, 315 ЦПК України, не надав належної оцінки наявним у справі доказам в їх сукупності, не перевірив за рахунок чого виникла заборгованість у відповідача перед позивачем, не з'ясував яким чином здійснював відповідач погашення заборгованості за кредитним договором (шляхом внесення готівки, перерахування з іншого карткового рахунку тощо), оскільки як вбачається з матеріалів справи (а.с. 54), відповідно до довідки ПАТ КБ "ПриватБанк" станом на 14 квітня 2014 року заборгованість у відповідача за кредитним договором відсутня. Не надано належної оцінки копіям чеків (а.с. 51-53) та меморіальних ордерів від 20 серпня 2008 року (а.с. 83, 84), відповідно до яких відповідачем здійснювались платежі на виконання умов згаданого вище договору. Відкидаючи посилання відповідача на пропуск позивачем при зверненні до суду строку позовної давності, апеляційний суд залишив поза увагою правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року та в якій зазначено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Виходячи з правового аналізу вказаних норм Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались.

Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.