розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Виноградівської міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: державний нотаріус Виноградівської державної нотаріальної контори Боричок Катерина Василівна, Відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Виноградівського РВ УМВС України в Закарпатській області, ОСОБА_9, ОСОБА_10, про визнання права власності на житловий будинок, виселення та за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_4, треті особи: Виноградівська міська рада, Комунальне підприємство "Виноградівське районне бюро технічної інвентаризації", про визнання права власності на частину житлового будинку в порядку спадкування, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_12 на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 23 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 22 вересня 2014 року,

У жовтні 2011 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Виноградівської міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання права власності на житловий будинок та виселення.

Позивачка посилалась на те, що житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 04 вересня 1990 року належав на праві особистої власності її бабусі - ОСОБА_13 23 вересня 1963 року ОСОБА_13 набула права власності у порядку спадкування за законом на 1/4 частини вказаного житлового будинку. 16 жовтня 1963 року за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу ОСОБА_13 придбано у власність у ОСОБА_14 1/4 частини зазначеного житлового будинку. Інша 1/2 частини вказаного будинку належана на праві власності ОСОБА_15 На підставі рішення Берегівського народного суду від 27 березня 1964 року у зазначеному будинку проведений виділ часток в натурі на дві окремі квартири і припинено право спільної часткової власності ОСОБА_13 на 1/2 частини та ОСОБА_15 на 1/2 частини у цьому будинку. Даний будинок складався із двох квартир: власником квартири № 1 була ОСОБА_13, власником квартири № 2 - ОСОБА_15 У 1966 році ОСОБА_15 свою квартиру № 2 розібрала (демонтувала), а матеріали використала для будівництва будинку по АДРЕСА_2.

На підставі рішення виконкому Виноградівської ради народних депутатів від 28 квітня 1965 року № 99 подружжя ОСОБА_13 та ОСОБА_16 спільно перебудували зазначений будинок, і його загальна площа складала 89,05 кв. м. Рішенням виконкому Виноградівської міської ради народних депутатів від 18 травня 1970 року № 124 було визнано право особистої власності на будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_13, зобов'язано Виноградівську міську раду видати їй свідоцтво про право особистої вірності на цей будинок.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_16, після смерті якого відкрилася спадщина за законом на 1/2 частини спірного будинку. Право власності на вказаний спірний будинок не було оформлено у встановленому законом порядку подружжям ОСОБА_13 та ОСОБА_16, зокрема їм не видано свідоцтво на право власності та не проведено державну реєстрацію.

Спадкоємцями першої черги ОСОБА_16 за закону, згідно зі ст. 529 ЦК України (в редакції 1963) були його дружина - ОСОБА_13, та діти: ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_17 ОСОБА_18 Спадкоємці першої черги в нотаріальну контору з заявами про прийняття спадщини в межах шестимісячного строку не зверталися.

Дружина померлого - ОСОБА_13 та його син ОСОБА_18 на момент смерті спадкодавця постійно проживали у цьому спадковому будинку і після його смерті на підставі ст. 549 ЦК України (редакції 1963) вступили в управління та володіння спадковим майном, однак, вони не оформили свої спадкові права.

Отже, ОСОБА_13 та ОСОБА_18 успадкували після смерті ОСОБА_16 спадщину за законом кожен по 25/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1.

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 04 вересня 1990 року визнано за дружиною померлого ОСОБА_16 - ОСОБА_13 право власності на 1/2 частини будинку по АДРЕСА_3.

У 1993 році між співвласниками ОСОБА_18, якому належало 25/100 частини будинку, та його матір'ю - ОСОБА_13, якій належало 25/100 частини цього спірного будинку, була досягнута домовленість, згідно із якою ними визначено порядок користування житловими приміщеннями.

22 березня 2003 року ОСОБА_13 за нотаріально посвідченим договором дарування подарувала 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 своєму сину - ОСОБА_9, тобто батькові позивачки.

26 лютого 2008 року її бабуся ОСОБА_13 склала заповіт, згідно із яким заповіла її батькові ОСОБА_9 спірний будинок. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_13 померла, після її смерті відкрилася спадщина на вказаний будинок.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько позивачки - ОСОБА_9, який заяву у строк, встановлений ч. 1 ст. 1270 ЦК України до нотаріальної контори не подав, заповідального розпорядження він не залишив.

ОСОБА_9 на момент смерті спадкодавця ОСОБА_13 проживав з нею, а тому ним фактично було прийнято спадщину за заповітом, відповідно до правил ч. 1 ст. 1223 ЦК України.

Позивачка зазначала, що після смерті батька - ОСОБА_9 вона подала до Виноградівської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. 28 грудня 2010 року нотаріусом Виноградівської державної нотаріальної контори їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно, яке належало ОСОБА_13 та ОСОБА_9, оскільки на даний будинок не оформлено право власності.

Позивачка, вважає, що відповідно до правил ст. 1276, 1261 та ч. 5 ст. 1268, 1270 ЦК України вона має право на спадкування за померлим ОСОБА_9, оскільки є єдиним спадкоємцем першої черги за законом, а інші спадкоємиці першої черги відсутні.

Враховуючи вказане, позивачка просила визнати за нею право власності на житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1; усунути перешкоди в користуванні майна позивачів шляхом виселення відповідачів з житлового будинку, без надання іншого приміщення; стягнути з відповідачів на її користь судові витрати.

У вересні 2013 року ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на частину житлового будинку в порядку спадкування.

Позивачі вважають, що спірний спадковий будинок є спільною сумісною власністю ОСОБА_16 та ОСОБА_13, які перебували у зареєстрованому шлюбі з 16 січня 1945 року по 01 січня 1990 року. Вказували на те, що через незаконне відчуження ОСОБА_13 1/2 частини спірного будинку, вони були позбавленні розпоряджатися власністю 12,5/100 частини цього будинку, а тому просили, з підстав ст. ст. 144, 145 ЦК України, витребувати у ОСОБА_9 та ОСОБА_13 своє майно на зазначену частину, з чужого незаконного володіння Вважають, що вони успадкували 12,5 частини житлового будинку на підставі ст. 548, 549 ЦК України. Оскільки на момент відкриття спадщини було 4 спадкоємців першої черги, а саме: діти ОСОБА_13 - ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_19, ОСОБА_9, то розмір обов'язкової частки становить 37,5/100/4 = 4,6/100, де розмір 37,5/100 - розмір всієї спадщини, 4 - кількість спадкоємців першої черги за законом, 4,6 - розмір обов'язкової частки. Отже, частка, яку має отримати спадкоємець ОСОБА_9, призначений за заповітом або його правонаступник за мінусом обов'язкових часток, становить 37,5/100-4,6/100-4,6/100=28,3/100. Вказували на те, що після смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_13 отримали у власність 34,2/100 частини житлового будинку.

Враховуючи вказане, позивачі просили витребувати (вилучити) з володіння спадкоємця ОСОБА_9, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 12,5/100 частини наступного нерухомого майна: житловий будинок АДРЕСА_1, 50/100 частини якого ОСОБА_9 набув на підставі договору дарування від 22 березня 2003 року; визнати за ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 право власності на 34,2/100 частини, по 11,4 частини за кожним житлового будинку АДРЕСА_1.

Вказані позови об'єднані в одне провадження.

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 23 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 22 вересня 2014 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 68,9/100 частини житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1. В решті позову ОСОБА_4 відмовлено.

Позов ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на 8,3/100 частини житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_6 право власності на 11,4/100 частини житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_7 право власності на 11,4/100 частини житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1.

В решті позову ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_12, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити рішення про задоволення позову та відмову у задоволенні зустрічного позову .

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно виходив з наявності підстав для визнання права власності на спірний будинок за спадкоємцями в порядку спадкування за законом на підставі ст. ст. 529, 548, 549 ЦК Української РСР, ст. ст. 1261, 1267, 1268 ЦК України, ст. ст. 22, 28 Кодексу про шлюб та сім'ю України.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій та з їх оцінкою.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.