розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, визначення порядку володіння та користування майном, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 01 грудня 2014 року,

У листопаді 2009 року ОСОБА_3. звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому посилалась на те, що 30 березня 2006 року між сторонами був зареєстрований шлюб. За час спільного проживання за спільні кошти ними було набуте майно, а саме двокімнатна квартира АДРЕСА_1, вартістю 448 947 дол. США; відкрито у відділенні № 175 АКБ "Укрсиббанк" рахунок НОМЕР_1, на який 11 квітня 2008 року було внесено спільні кошти в розмірі 160 тис. дол. США. Крім того, за час спільного проживання за спільні кошти був придбаний автомобіль марки Lеxus IJ 250, державний номерний знак НОМЕР_2, вартістю 62 тис. дол. США та автомобіль "Suzukі Grаnd -Vіtara", державний номерний знак НОМЕР_3, вартістю 20 тис. дол. США. 02 липня 2009 року шлюб між сторонами розірвано. Просила провести поділ майна подружжя та визначити порядок користування квартирою, виділивши їй у користування житлову кімнату площею 22,8 кв. м, а відповідачу - 27,4 кв. м, кухню та інші приміщення залишити у спільному користуванні. Оскільки вони самі не досягли згоди щодо порядку користування спільно набутим майном.

Під час розгляду справи позивачка уточнила свої позовні вимоги та просила визнати автомобіль марки "Lеxus" IJ 250, державний номерний знак НОМЕР_2, та гроші на депозитному рахунку у розмірі 160 тис. дол. США у відділенні АКБ "УкрСиббанк" спільною сумісною власністю подружжя; визнати за нею та відповідачем право власності за кожним на Ѕ частини грошей, що знаходилися на депозитному рахунку НОМЕР_1 у відділенні № 175 АКБ "УкрСиббанк" по 80 тис. дол. США кожному; стягнути на її користь з відповідача 11 тис. дол. США компенсації різниці вартості автомобілів марки "Lеxus" IJ 250, державний номерний знак НОМЕР_2, вартістю 42 тис. дол. США, який перебуває у власності відповідача і автомобіля "Suzukі Grаnd -Vіtara", 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3, що був зареєстрований на її ім'я, вартістю 20 тис. дол. США, а всього просила стягнути на її користь з відповідача 91 тис. дол. США.

Крім того, позивачка просила визначити порядок володіння та користування квартирою АДРЕСА_1, а саме надати їй у володіння та користування житлову кімнату площею 22,8 кв. м, а ОСОБА_4 - кімнату площею 27,4 кв. м, приміщення передпокою, туалету, кухні-їдальні, вбудованої шафи, санвузла, тамбура, двох балконів - залишити у загальному користуванні. Також позивачка уточнила своє прізвище, яке вона змінила після одруження, з "ОСОБА_3" на "ОСОБА_3".

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 квітня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 15 червня 2011 року, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_4, на користь ОСОБА_3 5 132 грн. 68 коп. У іншій частині у задоволенні позовних вимог відмолено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 лютого 2012 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 квітня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 15 червня 2011 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 вересня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя та визначення порядку володіння та користування майном відмовлено.

У грудні 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду з заявою про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 вересня 2012 року за нововиявленими обставинами.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 23 квітня 2014 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 вересня 2012 року за нововиявленими обставинами відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2014 року ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 23 квітня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 01 грудня 2014 року, заяву ОСОБА_3 про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 вересня 2012 року за нововиявленими обставинами задоволено, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 вересня 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвала апеляційного суду вказаним вимогам не відповідає.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 30 вересня 2006 року проживали в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 02 липня 2009 року.

11 квітня 2008 року ОСОБА_4 було відкрито депозитний рахунок в іноземній валюті строком на 30 днів у сумі 160 тис. дол. США. 14 квітня 2008 року цей рахунок був достроково закритий, а гроші - зняті з рахунку.

Згідно зі свідоцтвом про право власності сторонам належить у рівних частинах на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1, яка складається з двох кімнат, жилою площею 50,20 кв. м, загальною площею 128,30 кв. м, має дві ізольовані житлові кімнати: площею 27,4 кв. м та 22,8 кв. м, а також приміщення передпокою, туалет, кухня-їдальня, санвузол, тамбур, два балкони.

Вирішуючи спір в частині поділу коштів у розмірі 160 тис. дол. США, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог, оскільки вказані кошти були зняті з рахунку під час шлюбу, з моменту дострокового закриття депозитного вкладу і зняття з нього грошей, позивачка ніколи не оспорювала дій відповідача щодо зняття цих коштів, та не надала доказів того, яким чином гроші в сумі 160 тис. дол. США були зібрані сім'єю та чи зберігались вони в сейфі, який знаходився у спільній квартирі АДРЕСА_1.

Проте з висновком суду в частині вирішення позовних вимог про встановлення порядку користування квартирою погодитись не можна.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо встановлення порядку користування спільною квартирою, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що порядок користування спірною квартирою, який був запропонований позивачем, призведе до штучного погіршення житлових умов відповідача, крім того, в спірній квартирі відсутні жилі приміщення, які відповідають часткам співвласників, а тому дійшов висновку про неможливість встановлення між сторонами порядку користування спірною квартирою.

Згідно з ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Проте суд на зазначене не звернув уваги.

Відповідно до ст. 47 Конституції України, ч. 3 ст. 9 Житлового кодексу України кожен громадянин має право на житло та ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням.

Згідно зі ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно зі свідоцтвом про право власності від 02 серпня 2006 року, виданого Головним Управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради, сторонам належить в рівних частинах на праві приватної власності квартира НОМЕР_4, що розташована по АДРЕСА_1, яка складається з двох кімнат, жилою площею 50,20 кв. м, загальною площею 128,30 кв. м.

З плану за поверхами на будівлю АДРЕСА_1 квартал НОМЕР_5 та журналу внутрішніх обмірів та розрахунків площі приміщень будинку АДРЕСА_1, у квартирі НОМЕР_4 дві ізольовані житлові кімнати: площею 27,4 кв. м та 22,8 кв. м, а також приміщення передпокою, туалет, кухня-їдальня, санвузол, тамбур, два балкони.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що позивачка просила встановити порядок користування квартирою, яка є спільною сумісною власністю, а не виділ частки квартири у натурі.

Крім того, судом не враховано, що позивачка просила надати їй у користування кімнату, площа якої є меншою, а відповідачу надати кімнату більшої площі, а тому суд дійшов помилкового висновку про те, що порядок користування спірною квартирою, який був запропонований позивачкою, призведе до штучного погіршення житлових умов відповідача.

За таких обставин ухвала суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог визначення порядку володіння та користування майном підлягає скасуванню із направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до ст. 338 ЦПК України.

В іншій частині судові рішення є законними та обґрунтованими, скасуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 01 грудня 2014 року в частині вирішення позовних вимог про визначення порядку володіння та користування майном скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.