Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Горелкіної Н.А., Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2015 року,

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 грудня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість у розмірі 35 982 грн. 84 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 5 670 грн. 42 коп.; заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 28 122 грн. 76 коп.; штрафу у розмірі 500 грн. (фіксована частина); штрафу у розмірі 1 689 грн. 66 коп. (процентна складова).

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення ним норм матеріального і процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

За змістом ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що банк не пропустив строк звернення до суду із зазначеною позовною заявою.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 зазначає, що дія картки за договором від 19 грудня 2005 року складає 3 роки, тобто до 19 грудня 2008 року.

Відповідно до виписки з карткового рахунку, останній платіж відповідачем здійснено 6 серпня 2011 року у сумі 377 грн. 16 коп. (а.с. 8).

Із даною позовною заявою позивач звернувся 23 липня 2014 року, тобто в межах строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України.

Доводи скарги законність та обґрунтованість рішення апеляційного суду не спростовують.

Таким чином, касаційну скаргу на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2015 року слід відхилити.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ