розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_9 до публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Топілко Оксани Олександрівни, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення грошових коштів за касаційною скаргою ОСОБА_9, подану представником - ОСОБА_8, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 04 листопада 2014 року,

У лютому 2013 року ОСОБА_9 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 23 листопада 2010 року уклав із публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") договір на відкриття та ведення поточного рахунку. 29 листопада 2010 року на цей рахунок надійшли грошові кошти у розмірі 468 тис. доларів США. 03 грудня 2010 року зазначені кошти були зняті з рахунку на вимогу ОСОБА_5, який пред'явив банку нотаріально посвідчену довіреність на вчинення від його імені дій щодо розпорядження та користування банківським рахунком.

Посилаючись на те, що вказану довіреність він не видавав, що підтверджено експертизою, крім того, сама довіреність містить неточності щодо його особи, зокрема щодо громадянства, терміну дії паспорта та місця перебування в Україні, а банк порушив вимоги Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах та Положення про здійснення банками фінансового моніторингу і перед видачею грошових коштів не перевірив ці дані та не здійснив ідентифікацію особи власника рахунку, позивач просив визнати зазначену довіреність недійсною, зобов'язати банк зарахувати на його поточний рахунок 468 тис. доларів США та стягнути солідарно з відповідачів грошові кошти у розмірі 468 тис. доларів США.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05 березня 2014 року позов ОСОБА_9 у частині визнання довіреності недійсною залишено без розгляду.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 04 листопада 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_9 відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_9 - ОСОБА_8 - просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що при видачі грошових коштів з поточного рахунку позивача банк належним чином ідентифікував особу, яка звернулася за видачею цих коштів на підставі довіреності від імені позивача, а проводити повторну ідентифікацію власника особового рахунку банк не зобов'язаний. Оскільки експертиза не дала відповіді на всі питання, то такий висновок є недостатнім для справи.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що 23 листопада 2010 року ОСОБА_9 уклав із ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" договір на відкриття та ведення поточного рахунку.

29 листопада 2010 року на зазначений рахунок надійшли грошові кошти у розмірі 468 тис. доларів США. 03 грудня 2010 року ці кошти були зняті з рахунку на вимогу ОСОБА_5, який пред'явив банку нотаріально посвідчену довіреність на вчинення від імені ОСОБА_9 дій щодо розпорядження та користування його банківським рахунком.

Пред'являючи позов, ОСОБА_9 посилався на те, що довіреність на ім'я ОСОБА_5 він не видавав, а сама довіреність містить неточності, зокрема щодо його громадянства, строку дії паспорта та місця перебування в Україні, а банк перед видачею грошових коштів не ідентифікував особу власника рахунку, пославшись при цьому на обов'язкові такі дії банку з огляду на локальні нормативно-правові акти Національного банку України.

Так, п. 7.2 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (z1172-03) (далі - Інструкція), встановлено, що, якщо в процесі обслуговування поточного рахунку його власник - фізична особа надає право розпорядження рахунком іншій фізичній особі, то довірена особа під час першого звернення до банку з метою використання рахунку має пред'явити паспорт або інший документ, що посвідчує особу, і підтвердити свої повноваження щодо розпорядження рахунком. Фізична особа - резидент додатково має пред'явити документ, виданий органом державної податкової служби, що засвідчує її реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків. Довірена особа має заповнити нову картку із зразками підписів (додаток 4) і зазначити зразок свого підпису. Ця картка складається відповідно до глави 18 цієї Інструкції.

Згідно з п. 18.18 Інструкції, якщо в процесі обслуговування поточного або вкладного (депозитного) рахунку власник - фізична особа надає право розпорядження рахунком іншій фізичній особі, то довірена особа під час першого звернення до банку заповнює картку із зразками підписів згідно з додатком 4 до цієї Інструкції, до якої включається зразок її підпису. Зразок підпису власника рахунку в картці із зразками підписів, яку заповнює довірена особа, не зазначається.

Крім того, відповідно до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 травня 2003 року № 189 (z0381-03) (далі - Положення), до ідентифікації наведених вище змін у реквізитах застосовуються загальні правила ідентифікації клієнта, зокрема пред'явлення оригіналів або належним чином засвідчених копій відповідних документів, зняття копії відповідних документів та засвідчення їх підписами.

Суди у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не перевірили правильності заповнення картки із зразками підписів довіреної особи згідно з додатком 4 до Інструкції, зокрема, чи міститься в графі надання дозволу на прийняття зразка підпису прізвище та підпис уповноваженого працівника банка.

Висновок судів про те, що ОСОБА_5 належним чином підтвердив свої повноваження на розпорядження поточним рахунком позивача, а довіреність від 30 листопада 2010 року містила всі необхідні дані для ідентифікації довірителя як власника рахунку є передчасними, оскільки суди належним чином не перевірили посилань позивача про те, що він не надавав банку будь-яких документів, в яких його ім'я було б зазначено українською мовою, та на те, що в довіреності невірно зазначено: його громадянство, зокрема вказано, що він є громадянином Китайської Народної Республіки, у той час як він є громадянином Республіки Китай, тобто іншої держави, а ці дві країни слід відрізняти; місце перебування на території України; строк дії його паспорту, оскільки довіреність складено 30 листопада 2010 року, а строк дії паспорту, який було зазначено в довіреності, до 02 серпня 2010 року; вказано ідентифікаційний номер, хоча позивач у Державному реєстрі фізичних осіб платників податків не зареєстрований.

Також у порушення п.п. 7.2, 18.18 Інструкції в картці зі зразками підписів від 03 грудня 2010 року щодо довіреної особи ОСОБА_5 відсутній підпис та прізвище уповноваженого працівника банку в графі надання дозволу на прийняття зразка підпису.

Крім того, висновком судової почеркознавчої експертизи від 03 грудня 2013 року, складеним Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Міністерства внутрішніх справ України, встановлено, що рукописний текст у довіреності від 30 листопада 2010 року виконаний не Су Шан-Венем. При цьому питання щодо виконання підпису від його імені в рафі "підпис" у тексті даної довіреності експертом не вирішено, оскільки експерт не володіє мовою та писемністю, яка використовувалася при виконанні даного підпису, не розуміє її специфіки конфігурації ієрогліфічного тексту відповідно до норм приписів, способи ускладнення і спрощення рухів, частоту вживання ознак у ієрогляфах тощо.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови від 30 травня 1997 року № 8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" (v0008700-97) висновок визнається неповним, коли експерт дослідив не всі подані йому об'єкти чи не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання. Неясним вважається висновок, який нечітко викладений або має невизначений, неконкретний характер.

Згідно з ч. 1 ст. 150 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

Суди у порушення цих вимог процесуального закону (ч. 4 ст. 10 ЦПК України) не вирішили питання про призначення додаткової експертизи, а обмежилися наданим неповним висновком судово-почеркознавчої експертизи.

Отже, відмовляючи у задоволенні позову, суди у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України доводів сторін по суті позовних вимог не перевірили; фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином не встановили; не визначились які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Тобто, рішення судів обґрунтовано на припущеннях, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

Крім того, зазначаючи, як на підставу у відмові в позові, і те, що представник позивача відмовився від вимог про визнання довіреності недійсною (така вимога залишена без розгляду), суди не звернули уваги на те, що незалежно від таких вимог суди повинні були належним чином перевірити, дослідити та оцінити доводи і подані позивачем докази щодо його позовних вимог про правомірність дій працівників банку, зокрема щодо порушення вимог локальних нормативно-правових актів Національного банку України.

За таких обставин, коли фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення спору, не встановлені, ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_9, подану представником - ОСОБА_8, задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 04 листопада 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.