Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К., Колодійчука В.М., Умнової О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Львівської обласної державної телерадіокомпанії, третя особа: директор Львівської обласної державної телерадіокомпанії Шевчук Микола Миколайович про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, за касаційною скаргою Львівської обласної державної телерадіокомпанії на рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 лютого 2014 року, ухвалу апеляційного суду Львівської області від 03 жовтня 2014 року,

У серпні 2013 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, вимоги якого уточнив в ході розгляду справи та просив поновити його на роботі у Львівській обласній державній телерадіокомпанії на посаді старшого редактора відділу інформації творчого об`єднання інформаційних, розважальних та спортивних програм; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 червня 2013 року по день поновлення на роботі; зобов`язати відповідача відшкодувати йому моральну шкоду у розмірі 2 000 грн.

Позов мотивовано тим, що починаючи з 1966 року позивач працює у сфері журналістики та Указом Президента України від 30 травня 2001 року № 712 за вагомий внесок у розвиток вітчизняної журналістики йому присвоєно почесне звання "Заслужений журналіст". Починаючи з липня 2002 року працював у Львівській обласній державній телерадіокомпанії. Наказом № 59-к від 2 червня 2011 року прийнятий на посаду завідувача корпунктом дирекції інформаційних, розважальних та спортивних програм з 1 червня 2011 року на час лікарняного по вагітності і пологах основного працівника з посадовим окладом та доплатою за ранг згідно штатного розпису у сумі 2423 грн. в місяць, щомісячною надбавкою за вислугу років у розмірі 40% до посадового окладу та надбавкою за почесне звання "Заслужений журналіст" у розмірі 5% до посадового окладу. Наказом № 108-к від 30 серпня 2011 року вважався таким, що працює на посаді завідувача корпунктом дирекції інформаційних, розважальних та спортивних програм на час лікарняного по вагітності і пологах основного працівника, з 30 серпня 2011 року. У квітні 2013 року позивачу стало відомо, що у зв'язку з оптимізацією структури телерадіокомпанії посаду, яку він обіймав буде скорочено з 1 липня 2013 року. В період з 3 червня 2013 року по 8 липня 2013 року перебував у щорічній основній відпустці тривалістю 36 днів, по закінченню якої продовжував виконувати свої посадові обов'язки. 30 липня 2013 року до відома позивача доведено те, що є наказ № 96-к від 27 червня 2013 року про звільнення його з посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України з 30 червня 2013 року, який прийнятий фактично місяць тому. На виконання цього наказу позивач передав матеріальні цінності, що були за ним закріплені, підписав обхідний лист, та отримав неналежно оформлену трудову книжку. Вважає, що наказ про його звільнення є безпідставним та незаконним, оскільки зміни в організації виробництва і праці у Львівській обласній державній телерадіокомпанії, які надають можливість для скорочення штату працівників, не відбувались. Разом з тим, при скороченні займаної ним посади йому не запропоновано іншої роботи в супереч тому, що в штатний розпис введено дві нові посади, які він міг би обійняти, враховуючи високу кваліфікацію. Позивач також посилається на те, що питання про згоду на його звільнення профкомом не розглядалось. До того ж, єдиний раз коли був запрошений на це засідання не прибув з поважних причин, про що повідомляв представників профкому по телефонному зв'язку. З оспорюваним наказом про звільнення № 96-к від 27 червня 2013 року позивача не ознайомлено і копію не вручено. Надано витяг про скорочення чисельності працівників Львівської обласної державної телерадіокомпанії, у якому не зазначено про конкретно його звільнення. Крім того, звільнення відбулось в період перебування у щорічній основній відпустці, а трудову книжку оформлено з порушеннями, оскільки не конкретизовано підстави звільнення. Відповідачем не проведено виплати допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу, яка повинна була, передувати початку щорічної основної відпустки. Даним звільненням позивачу завдано моральної шкоди, яка виразилась у психічних та моральних переживаннях, втрати душевного спокою, роздратованого стану, погіршення сну та здоров'я. У зв'язку з гіпертонічним кризом позивач перебував на стаціонарному лікуванні в період з 6 серпня 2013 року по 16 серпня 2013 року, тому моральну шкоду оцінює у 2000 грн.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 14 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 3 жовтня 2014 року, позов задоволено. Поновлено ОСОБА_5 на роботі у Львівській обласній державній телерадіокомпанії на посаді старшого редактора відділу інформації творчого об'єднання інформаційних, розважальних та спортивних програм. Стягнуто з Львівської обласної державної телерадіокомпанії на користь ОСОБА_5 24 605,47 грн середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та 2000 грн моральної шкоди. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідач, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати з передачею справи на новий розгляд до місцевого суду.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що передбачена ст. 49-2 КЗпП України обов'язкова пропозиція іншої роботи позивачу не надавалась. Зважаючи на високу кваліфікацію ОСОБА_5 у сфері журналістики та високі досягнення у трудовій діяльності, за які неодноразово був нагороджений грамотами, дипломами, відзнаками, золотою медаллю й почесним званням "Заслужений журналіст", його рівню посади мало бути запропоновано передбачену новим штатним розписом Львівської обласної телерадіокомпанії за 2013 рік нововведену посаду старшого редактора відділу інформації творчого об`єднання інформаційних, розважальних та спортивних програм, в якому і працював позивач до моменту звільнення. ОСОБА_5 у 2002 році виконував обов`язки заступника генерального директора, у період з 2005 року по 2010 роки працював у відповідача на посадах старшого редактора, головного редактора, тому поновлення його судом на нововведену посаду старшого редактора відділу інформації творчого об`єднання інформаційних, розважальних та спортивних програм відповідає його кваліфікації та досвіду роботи на даній посаді.

Системний аналіз посадових обов`язків завідувача корпунктом дирекції інформаційних, розважальних та спортивних програм та посадових обов`язків старшого редактора відділу інформаційного мовлення дирекції програм інформаційного мовлення, свідчить про те, що завідувач корпунктом може виконувати завдання та обов`язки старшого редактора.

Апеляційний суд погодився з такими висновками та крім іншого послався і на те, що наказом генерального директора Львівської обласної державної телерадіокомпанії від 27 травня 2014 року № 59-к, п.12 наказу по Львівській обласній державній телерадіокомпанії від 27 червня 2013 року № 96-к про звільнення ОСОБА_5 визнано недійсним. ОСОБА_5 з 1 липня 2013 року поновлено на посаді старшого редактора відділу інформації творчого об`єднання інформаційних, розважальних та спортивних програм Львівської обласної державної телерадіокомпанії.

З такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна, оскільки вони зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, з огляду на наступне.

Згідно зі ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до наказу генерального директора Львівської обласної державної телерадіокомпанії № 59-к від 2 червня 2011 року ОСОБА_5 прийнятий на посаду завідувача корпунктом дирекції інформаційних, розважальних та спортивних програм з 1 червня 2011 року на час лікарняного по вагітності і пологах основного працівника.

Згідно з наказом в.о. генерального директора Львівської обласної державної телерадіокомпанії № 108-к від 30 серпня 2011 року, ОСОБА_5 вважається таким, що працює на посаді завідувача корпунктом дирекції інформаційних, розважальних та спортивних програм з 30 серпня 2011 року, на час лікарняного по вагітності і пологах основного працівника (а.с.43).

Наказом генерального директора Львівської обласної державної телерадіокомпанії № 96-к від 27 червня 2013 року, на виконання рішення колегії державного комітету телебачення і радіомовлення України від 24 січня 2013 року № 1/1 (vr1_1603-13) вирішено скоротити 70 посад, у тому числі й посаду завідувача корпунктом дирекції інформаційних, розважальних та спортивних програм, яку обіймав ОСОБА_5 з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду, що звільнення позивача проведено з порушенням процедури, встановленої ст. 49-2 КЗпП України, тому звільнений працівник підлягає поновленню на роботі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі скорочення штату працівників. Звільнення з цієї підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України).

Згідно з абз. 1 п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9 (v0009700-92) розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Порядок вивільнення працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці та порядок врахування переважного права працівника на залишення на роботі встановлено ст. ст. 42, 49-2 КЗпП України.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги ст. 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи - інша наявна робота.

Згідно із ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Отже, при вивільненні працівників, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у ч. 2 ст. 42 КЗпП України.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції вказаних вимог не врахував та не перевірив чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що позивач відмовився від переведення на іншу роботу або що позивач не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі.

Апеляційним судом не надано оцінки посиланням відповідача на необґрунтованість рішення місцевого суду про поновлення на роботі, оскільки позивача поновлено на посаді, яку він не займав, ця посада є нововведеною, тому права працівника не можуть бути поновленими саме прийняттям на цю посаду.

Суд апеляційної інстанції не перевірив правових підстав для поновлення позивача на посаді, яку він не займав та не встановив чи пропонувалась йому інша робота по штатному розпису, чинному на момент звільнення.

Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що резолютивна частина рішення суду має відповідати вимогам ст. 215 ЦПК України, п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) про те, що резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215 - 217 ЦПК.

Судом не надано належної оцінки фактичним обставинам справи, правам та обов'язкам сторін, з урахуванням правовідносин, що між ними виникли та вимог чинного законодавства, яким останні регулюються. Належним чином не перевірено висновків місцевого суду щодо відсутності правових підстав для поновлення позивача на роботі.

Зазначене вище свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхового вирішення спору.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд належним чином не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Свої висновки належним чином не мотивував.

За таких обставин, ухвалене судом апеляційної інстанції рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим, відповідно до ст. 338 ЦПК України його слід скасувати з передачею справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу Львівської обласної державної телерадіокомпанії задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Львівської області від 3 жовтня 2014 року скасувати.

Справу передати до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.