за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 липня 2014 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 19 листопада 2014 року,

У червні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5, який в процесі розгляду справи уточнив, та остаточно просив:

- стягнути в солідарному порядку з відповідачів на його користь борг за договором позики від 14 листопада 2011 року в сумі 10 000,00 доларів США, що за курсом НБУ на день ухвалення рішення становить 117 800 грн 00 коп., та 3 % річних в сумі 8 907 грн 62 коп., а всього 126 707 грн 62 коп.;

- стягнути з ОСОБА_4 на його користь борг за договорами позики: від 27 листопада 2011 року у розмірі 10 000,00 доларів США, що за курсом НБУ на день ухвалення рішення становить 117 800 грн 00 коп., та 3 % річних в сумі 8 636 грн 52 коп., а всього 126 436 грн 52 коп.; від 30 листопада 2011 року в розмірі 5 000,00 доларів США, що за курсом НБУ на день ухвалення рішення становить 58 900 грн 00 коп., та 3 % річних в сумі 4 599 грн 00 коп., а всього 63 499 грн 04 коп.; від 15 грудня 2012 року 35 000,00 доларів США, що за курсом НБУ на день ухвалення рішення становить 412 300 грн 00 коп., та 3 % річних в сумі 16 232 грн 19 коп., а всього 428 532 грн 19 коп.;

- стягнути з відповідачів на його користь витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги, у сумі 8 000 грн 00 коп. та судовий збір (а. с. 158-159).

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 14 листопада 2011 року надав ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у борг до 30 грудня 2011 року 10 000,00 доларів США. Також вказав, що 27 листопада 2011 року надав ОСОБА_4 у борг до 27 січня 2012 року 10 000,00 доларів США; 30 листопада 2011 року терміном до 30 листопада 2011 року - 5 000,00 доларів США та 15 грудня 2012 року - 35 000,00 доларів США терміном до 15 березня 2013 року, про що були складені відповідні розписки.

Позивач вказав, що відповідачі отримані у позику грошові кошти у зазначені в розписках строки не повернули, у зв'язку з чим просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 липня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 борг за договорами позики:

- від 14 листопада 2011 року в сумі 5 000,00 доларів США, що за курсом НБУ на день ухвалення рішення становить 58 900 грн 00 коп., та 3 % річних в сумі 4 453 грн 50 коп., а всього 63 353 грн 50 коп.;

- від 27 листопада 2011 року в сумі 10 000,00 доларів США, що за курсом НБУ на день ухвалення рішення становить 117 800 грн 00 коп., та 3 % річних в сумі 8 636 грн 52 коп., а всього 126 436 грн 52 коп.

- від 30 листопада 2011 року в сумі 5 000,00 доларів США, що за курсом НБУ на день ухвалення рішення становить 58 900 грн 00 коп., та 3 % річних в сумі 4 599 грн 04 коп., а всього 63 499 грн 04 коп.

- від 15 грудня 2012 року в сумі 35 000,00 доларів США, що за курсом НБУ на день ухвалення рішення становить 412 300 грн 00 коп., та 3 % річних в сумі 16 232 грн 19 коп., а всього 428 532 грн 19 коп.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги, у сумі 7 333 грн 00 коп. та судовий збір у сумі 2 807 грн 00 коп.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 борг за договором позики від 14 листопада 2011 року в сумі 5 000,00 доларів США, що за курсом НБУ на день ухвалення рішення становить 58 900 грн 00 коп., та 3 % річних в сумі 4 453 грн 50 коп., а всього 63 353 грн 50 коп., а також витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги, у сумі 667 грн 00 коп. та судовий збір у сумі 634 грн 00 коп.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 19 листопада 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 липня 2014 року в частині стягнення судових витрат змінено.

Стягнуто на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_4 витрати на правову допомогу в сумі 742 грн 86 коп. та судовий збір у сумі 2 961 грн 18 коп. та з ОСОБА_5 витрати на правову допомогу в сумі 125 грн 98 коп. та судовий збір у сумі 274 грн 42 коп.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, керувався вимогами ст. ст. 1046- 1050 ЦК України та виходив зі змісту наданих позивачем розписок, якими відповідачі підтвердили наявність у них боргових зобов'язань перед ОСОБА_3, а тому, враховуючи, що позичальники у встановлений у розписках строк борг не повернули, дійшов висновку про стягнення суми позики в еквіваленті за курсом НБУ на час ухвалення судового рішення, а також 3 % річних та судових витрат.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення місцевого суду в частині стягнення судових витрат, а в іншій частині залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, дійшов висновку про доведеність позову та наявність правових підстав для стягнення з відповідачів боргу за борговими розписками та 3 % річних, проте змінив розмір стягнутих судових витрат, враховуючи процентне співвідношення задоволених позовних вимог.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції, змінене апеляційним судом, ухвалено із дотриманням норм матеріального і процесуального права з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 14 листопада 2011 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 отримали у борг від ОСОБА_3 суму у розмірі 10 000,00 доларів США, яку зобов'язалися повернути у строк до 30 грудня 2011 року, 27 листопада 2011 року - 10 000,00 доларів США строком до 27 січня 2012, а 30 листопада 2011 року - 5 000,00 доларів США строком до 30 листопада 2011 року (а. с. 8-10).

Також із розписки, складеної 15 грудня 2012 року власноруч ОСОБА_4, вбачається, що остання отримала у борг від ОСОБА_3 суму у розмірі 35 000,00 доларів США, яку зобов'язалася повернути у строк до 15 березня 2013 року (а. с. 11).

Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_3 посилався на те, що відповідачами не виконано зобов'язання з повернення суми боргу, які виникли у них на підставі вказаних боргових розписок.

Відповідно до ст. ст. 1046, 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості; при цьому на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За приписами ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Виходячи з системного аналізу вказаних норм матеріального права та викладених обставин справи, колегія суддів касаційного суду вважає, що суд апеляційної інстанції змінюючи рішення місцевого суду в частині стягнення судових витрат, а в іншій частині залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував до цих правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, вирішив спір на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм процесуального права, дійшовши обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення суми позики за борговими розписками, а також 3 % річних у зв'язку з невиконанням відповідачами зобов'язань по її поверненню.

Докази та обставини на які посилається заявник в касаційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо їх оцінки.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ