розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційними скаргами товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" та ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 грудня 2014 року,

У квітні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи") звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 2 липня 2007 року між закритим акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк") та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 350 тис. грн зі сплатою 17 % річних з кінцевим строком повернення до 29 червня 2012 року. 17 грудня 2012 року між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", який є правонаступником ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", та товариством було укладено договір відступлення права вимоги. Відповідно до умов цього договору ТОВ "Кредитні ініціативи" зобов'язалось передати кошти в розпорядження ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", яке, в сою чергу, зобов'язалось відступити товариству свої права грошових вимог до боржників за кредитними договорами, у тому числі за кредитним договором від 2 липня 2007 року.

Оскільки позичальник не виконував зобов'язання за кредитним договором, утворилась заборгованість у розмірі 123 069 грн 73 коп., яку позивач просив стягнути на його користь з відповідача

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 22 липня 2014 року у задоволенні позову ТОВ "Кредитні ініціативи" відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ТОВ "Кредитні ініціативи" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором № 97/21307 від 2 липня 2007 року в сумі 49 560 грн 06 коп., яка складається із: заборгованості по відсотках у розмірі 35 766 грн 06 коп. та пені - 13 794 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційних скаргах, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права: ТОВ "Кредитні ініціативи" просить скасувати рішення апеляційного суду, та позов задовольнити в повному обсязі; ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким зменшити суму стягнутої з неї заборгованості.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що зобов'язання за кредитним договором припинено, оскільки відповідно до рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 1 грудня 2010 року відповідачем виконано зобов'язання за цим договором.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та стягуючи на користь відповідача заборгованість по відсоткам та пеню, апеляційний суд виходив із того, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Проте повністю погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 2 липня 2007 року між ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 350 тис. грн зі сплатою 17 % річних з кінцевим строком повернення до 26 грудня 2012 року.

17 грудня 2012 року між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", який є правонаступником ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та товариством було укладено договір відступлення права вимоги. Відповідно до умов цього договору ТОВ "Кредитні ініціативи" зобов'язалось передати кошти в розпорядження ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", яке, в свою чергу, зобов'язалось відступити товариству свої права грошових вимог до боржників за кредитними договорами, у тому числі за кредитним договором від 2 липня 2007 року.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 1 грудня 2010 року з ОСОБА_3 стягнуто на користь ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" заборгованість за кредитним договором від 2 липня 2007 року за період з 1 вересня 2008 року по 8 вересня 2009 року у розмірі 112 176 грн 99 коп. Тобто стягнуто весь кредит та заборгованість.

Згідно квитанції від 3 червня 2011 року № 10 відповідачем погашено заборгованість за кредитним договором від 2 липня 2007 року у розмірі 112 176 грн 99 коп.

Таким чином, фактично ОСОБА_3 вказане судове рішення, яким стягнуто заборгованість, яка утворилась станом 8 вересня 2009 року, було виконано 3 червня 2011 року, тобто після спливу майже двох років.

Апеляційний суд урахував наведене, проте вважав, що оскільки боржником невчасно було виконано рішення суду про задоволення вимог кредитора, то правовідносини сторін кредитного договору не припинились, тому після ухвалення вказаного рішення суду ТОВ "Кредитні ініціативи" правомірно нараховувались проценти та пеня.

Тобто, апеляційний суд не звернув увагу на те, що мало місце дострокове стягнення всієї кредитної заборгованості, а, відтак, строк договору закінчився, а між сторонами існують лише невиконані зобов'язальні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (ст. ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6 - 116 цс 13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У абз. 1, 2 п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 (v0005740-12) "Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" судам роз'яснено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599- 601, 604- 609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

Таким чином, оскільки ухвалене судове рішення про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, то нарахування відсотків за користування кредитом, неустойки поза строком дії кредитного договору законом не передбачено.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, фактичних обставин справи не з'ясував, не визначився із видами відповідальності, які можуть бути застосовані до відповідача на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, якщо про це заявлено позовні вимоги.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.