розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Вертіївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області про визнання незаконними та скасування рішення сесії сільської ради, зобов'язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою Вертіївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 12 грудня 2014 року,

У березні 2014 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до суду із позовом до Вертіївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області (далі - Вертіївська сільрада), в якому просили визнати незаконним та скасувати рішення 28 сесії 6 скликання Вертіївської сільради від 12 лютого 2014 року та зобов'язати відповідача прийняти рішення, яким передати їм у спільну часткову власність житлове приміщення в будинку АДРЕСА_2 Чернігівської області.

На обґрунтування позовних вимог посилались на те, що їх сім'ї у 1975 році обласним виробничим управлінням "Чернігівавтосервіс", до якого належала СТО, в якій працював позивач ОСОБА_3, була надана для користування Ѕ частки житлового будинку по АДРЕСА_2, якому у 2003 році була присвоєна адреса: АДРЕСА_2, у зв'язку з чим у паспортах позивачів були зроблені відповідні відмітки.

Вказали, що у 2005 році вони переїхали в будинок АДРЕСА_3, який належав батькам ОСОБА_3, оскільки у зв'язку із припиненням діяльності СТО у їх будинок було припинено подачу електроенергії та води.

При цьому позивачі зазначили, що неодноразово звертались до Вертіївської сільради з приводу передачі їм у власність вищевказаного будинку, однак у зв'язку з відсутністю відповідних документів на будинок не мали можливості приватизувати його. З 17 вересня 2013 року будинок за вищевказаною адресою знаходиться у комунальній власності територіальної громади с. Вертіївка Ніжинського району Чернігівської області.

Також вказали, що рішенням Вертіївської сільради від 12 лютого 2014 року їм було відмовлено у приватизації квартири в житловому будинку АДРЕСА_2 та, крім того, сільською радою прийнято рішення про вжиття заходів щодо визнання їх такими, що втратили право на користування цим житлом.

Посилаючись на вищевикладене, просили задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 11 квітня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 19 червня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено частково, рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 11 квітня 2014 року скасовано в частині відмови в задоволенні позову про визнання незаконним рішення 28 сесії 6 скликання Вертіївської сільради від 12 лютого 2014 року та ухвалено нове рішення про задоволення позову в цій частині.

Визнано незаконним рішення 28 сесії 6 скликання Вертіївської сільради від 12 лютого 2014 року "Про розгляд заяви громадян ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5", яким відмовлено заявникам у приватизації квартири в житловому будинку АДРЕСА_2.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року касаційну скаргу Вертіївської сільради задоволено частково, рішення апеляційного суду Чернігівської області від 19 червня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому апеляційному розгляді рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 12 грудня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено частково, рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 11 квітня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Визнано незаконним рішення 28 сесії 6 скликання Вертіївської сільської ради від 12 лютого 2014 року про відмову ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у приватизації квартири в будинку АДРЕСА_2.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі Вертіївська сільрада, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 8 вересня 2009 року будинок АДРЕСА_2 був переданий у власність територіальної громади с. Вертіївка як безхазяйний; реєстрація позивачів за адресою спірного будинку не є підставою для його приватизації, оскільки з 2005 року позивачі фактично в ньому не проживають у зв'язку з його аварійним станом, а згідно зі ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" таке житло не підлягає приватизації.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходив з того, що відмова Вертіївської сільради у приватизації житла проведена без остаточного з'ясування питання про право позивачів на проживання у квартирі, а також про визнання спірного будинку непридатним для проживання або включення цього будинку до плану ремонту, що не відповідає вимогам ст. ст. 2, 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України та роз'яснень, викладених у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" (v0012700-08) , перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Таким чином, зазначеними положеннями цивільного процесуального законодавства на апеляційний суд покладено обов'язок перевіряти законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, встановлені судом фактичні обставини і усувати недоліки, допущені судом першої інстанції.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за місцем роботи отримали в 1975 році для проживання 1/2 частки житлового будинку, місцем розташування якого згідно з штампами прописки в їх паспортах з 1979 року значилася адреса: АДРЕСА_1 (а. с. 12-14).

У 2003 році вказаному будинку була присвоєна поштова адреса: АДРЕСА_2, у зв'язку із чим у паспортах позивачів у квітні 2003 року були зроблені відповідні відмітки про реєстрацію у цьому ж житловому приміщенні за новою поштовою адресою.

Відповідно до рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 08 вересня 2009 року спірний будинок передано у власність територіальної громади с. Вертіївка Ніжинського району, право власності на який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується копією витягу з реєстру (а. с. 18).

Із актів депутатської комісії Вертіївської сільради від 7 серпня 2013 року, від 14 січня 2014 року та від 12 лютого 2014 року вбачається, що вказаний житловий будинок знаходиться в аварійному стані, не придатний для проживання, і з 2005 року в ньому ніхто не проживає (а. с. 61-62, 63, 64-65).

Рішенням Вертіївської сільради від 12 лютого 2014 року позивачам відмовлено у приватизації квартири у вказаному житловому будинку та доручено сільському голові в судовому порядку вжити заходів щодо визнання осіб, зареєстрованих в квартирі житлового будинку, такими, які втратили право на користування житлом (а. с. 16).

Скасовуючи рішення апеляційного суду Чернігівської області від 19 червня 2014 року та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 15 жовтня 2014 року зазначив, що при розгляді справи апеляційний суд на порушення вимог ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України не врахував роз'яснень, викладених у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) , не визначився з характером спірних правовідносин, не надав належної оцінки тому факту, що позивачі не проживали в спірній квартирі тривалий час, та дійшов передчасного висновку про те, що останні мають право на приватизацію займаного ними житлового приміщення у спірному будинку.

Крім того, касаційний суд зауважив, що Вертіївська сільрада відповідно до положень ст. 16 ЖК Української РСР не видавала позивачам ордер на право користування житловим приміщенням, тобто останні не мали законних підстав для вселення та в подальшому на користування спірним житлом.

Згідно з ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Однак на порушення зазначеної процесуальної норми суд апеляційної інстанції при новому розгляді справи не встановив фактичних обставин справи, характер правовідносин та норму права, яка регулює ці відносини, частково задовольнив позовні вимоги, не усунувши недоліків, які були допущені цим же судом при первинному розгляді.

Натомість апеляційний суд, дослідивши надані у справі докази, обмежився посиланням на передчасність прийнятого сільрадою рішення про відмову у приватизації житла без остаточного з'ясування права позивачів на проживання у квартирі, чим усунувся від розгляду спору по суті на підставі наданих у справі доказів.

Оскільки при новому розгляді справи апеляційний суд вимог суду касаційної інстанції не виконав, ухвалене у справі рішення апеляційного суду в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.