розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про внесення запису до трудової книжки, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки виплати та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 11 листопада 2014 року,

У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з листопада 2009 року по липень 2010 року працювала у фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4) продавцем з продажу ювелірних прикрас з ненормованим робочим днем, без чітко встановленого робочого місця. За усною домовленістю між ними було встановлено заробітну плату у розмірі 20 % від суми реалізованого товару. Роботодавцю вона надала всі необхідні документи щодо її офіційного працевлаштування, але трудові відносини в установлено законом порядку оформлено не було. Після розірвання відносин з роботодавцем останній не виплатив їй належної заробітної плати за весь відпрацьований період, а тому вона вимушена звернутися до суду.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 вересня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 11 листопада 2014 року рішення суду першої інстанції змінено. У задоволенні позову про внесення запису до трудової книжки, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки виплати та моральної шкоди відмовлено у зв'язку з пропуском строку позовної давності. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Установлено, що перевіркою ФОП ОСОБА_4 дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, відділом адміністрування податків на доходи фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб Кременчуцької обласної податкової інспекції було встановлено, що в своїй діяльності приватний підприємець ОСОБА_4 протягом січня - червня 2010 року використовував працю неоформленого найманого працівника ОСОБА_3, про що було складено відповідний акт від 22 березня 2013 року.

Зі змісту ухвали апеляційного суду Полтавської області від 13 січня 2014 року, якою залишено без змін заочне рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, вбачається, що сторони у справі перебували у трудових відносинах.

Крім того, дана обставина також підтверджена відмовним матеріалом № 21 по заяві ОСОБА_4 щодо неправомірних дій з боку ОСОБА_3

Отже вирішуючи спір, апеляційний суд прийшов до правильного висновку, що сторони перебували у трудових відносинах, про що навів відповідні докази.

Проте встановивши факт перебування у трудових відносинах, суд апеляційної інстанції не перевірив доводи позивача щодо невиплати заробітної плати, проведення повного розрахунку по заробітній платі в день звільнення та завдання моральної шкоди внаслідок порушення її трудових прав, а відмовив у задоволенні позову в зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

Викладене свідчить про невірне застосування судом норм ст. 233 КЗпП України.

Так, ч. 2 ст. 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно ч.2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 (v009p710-13) щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України роз'яснив, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Рішенням № 8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року (v008p710-13) щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" Конституційний Суд України роз'яснив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в рішеннях Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року дає підстави вважати, що в разі порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

При вирішенні спору суд апеляційної інстанції у порушення статей 213- 214, 303, 316 ЦПК України на вказане уваги не звернув, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 11 листопада 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.