розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Державної казначейської служби України, Управління Міністерства внутрішніх справ в Івано-Франківській області, прокуратури Івано-Франківської області про відшкодування шкоди, завданої кримінальним переслідуванням за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 жовтня 2014 року,

У січні 2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 1 серпня 2011 року ОСОБА_3 був затриманий працівниками Городенківського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ в Івано-Франківській області (далі - Городенківський РВ УМВС України в Івано-Франківській області) за підозрою у крадіжці, та вилучено транспортний засіб. 8 серпня 2011 року відносно ОСОБА_3 було порушено кримінальну справу за ч. 2 ст. 185 КК України. 3 жовтня 2011 року кримінальна справу порушена відносно ОСОБА_4 за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 185 та ч. 1 ст. 304 КК України.У вказаний період ОСОБА_4 був неповнолітнім.

У квітні 2012 року справу з обвинувальним висновком передано до Городенківського районного суду. У кінці листопада 2012 року позивачі отримали копію постанови про закриття кримінальної справи за п. 2 ст. 6 КК України, 21 листопада 2012 року ОСОБА_3 повернуто транспортний засіб. Вважали, що у зв'язку з закриттям кримінальної справи на підставі п. 2 ст. 6 КК України за відсутності складу злочину мають право на відшкодування з держави майнової та моральної шкоду.

Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 6 серпня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 6 000 грн кожному, завданої моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку. У задоволенні решти вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просять скасувати рішення апеляційного суду в частині визначення розміру моральної шкоди, у цій частині ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 мінімальних заробітних плат за кожний місяць перебування під слідством і судом, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 завдано моральної шкоди, розмір якої визначається відповідно до норми ст. 23 ЦК України.

Проте повністю з таким висновком погодитися не можна, виходячи з наступного.

Установлено, що 8 серпня 2011 року відносно ОСОБА_3 була порушена кримінальна справа за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, а 3 жовтня 2011 року кримінальна справу порушена відносно ОСОБА_4 за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 185 та ч. 1 ст. 304 КК України. До них застосовувався запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, а постановою старшого слідчого відділу Городенківського РВ УМВС України в Івано-Франківській області від 19 листопада 2012 року кримінальне провадження відносного них закрито у зв'язку з відсутністю в їх діях складу злочину.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 під слідством перебували понад рік.

З матеріалів справи вбачається, що позов пред'явлено на підставі ст. ст. 23, 1176 ЦК України.

Приписами ч. 1 ст. 1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах, а ч. 7

ст. 1176 ЦК України передбачено, що порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду встановлюється законом.

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", яким урегульовані правовідносини сторін визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 2 зазначеного Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

У наведених у ст. 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються моральна шкода (п. 5 ст. 3 зазначеного Закону).

Відповідно до вимог Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (266/94-ВР) ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мають право на відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо них вчинялися незаконні дії у вигляді незаконного порушення кримінальної справи та обрання міри запобіжного заходу.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має застосовувати положення ч. 3 ст. 13 вказаного Закону, згідно яких таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Вищезазначене свідчить про те, що при визначенні розміру заподіяної позивачам моральної шкоди, апеляційний суд всупереч вимогам ст. ст. 213, 315 ЦПК України вказаних положень не врахував, не в повній мірі встановив характер спірних правовідносин, що виникли між сторонами, не застосував правової норми права, якими вони регулюються.

Ураховуючи те, що при розгляді справи фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення апеляційного суду, з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 жовтня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.