розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 30 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 9 жовтня 2014 року,

У березні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що за умовами кредитного договору від 12 вересня 2008 року, укладеному між закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_3, остання отримала кредит у розмірі 23 336,36 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном погашення 12 вересня 2018 року.

Виконання умов указаного договору забезпечено договором іпотеки, укладеним між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3, ОСОБА_4, відповідно до якого відповідачі надали в іпотеку банку будинок загальною площею 76,80 м2, житловою площею 50,40 кв.м, по АДРЕСА_1, який належить їм на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину від 9 квітня 1991 року.

Оскільки ОСОБА_3 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на

3 лютого 2012 року склала 47 253,70 доларів США, що в національній валюті складає 377 542,88 грн, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило звернути стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 30 листопада 2012 року, залишеним без змін апеляційного суду Черкаської області від 9 жовтня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідачі іншого житла не мають, ОСОБА_4 має похилий вік, ОСОБА_3, не працевлаштована, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, які проживають разом з нею у спірному будинку, сім'я перебуває у важкому матеріальному становищі, а тому вважав, що звернення стягнення на предмет іпотеки буде суперечити моральним принципам суспільства та держави.

Проте з таким висновком погодитися не можна, виходячи з наступного.

Установлено, що 12 вересня 2008 року закрите акціонерне товариство комерційним банком "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 уклали кредитний договір, згідно з яким ОСОБА_3 отримала кредит в розмірі 23 336,36 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 12 вересня 2018 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк", правонаступником якого ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_5, ОСОБА_4 12 вересня 2008 року укладено договір іпотеки, за умовами якого відповідачі надали в іпотеку будинок загальною площею 76,80 кв.м, житловою площею 50,40 кв.м, по АДРЕСА_1.

Майно належить ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину від 9 квітня 1991 року.

Рішенням Шполянського районного суду від 18 грудня 2009 року у солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 стягнуто заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 173 598 грн. Дане рішення не виконано.

Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статями 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Установлено, що станом на 3 лютого 2012 року заборгованість ОСОБА_3 за кредитом склала 47 253,70 доларів США, що в національній валюті складає 377 542,88 грн.

Листом від 2 лютого 2012 року ПАТ КБ "Приватбанк" попереджало ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про наявність боргів по сплаті коштів за кредитним договором, їм надавався тридцяти денний строк для погашення боргів та вони були попереджені про те, що у разі невиконання вимоги банку протягом вказаного строку, банком буде розпочато звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду.

У п. 24 договору іпотеки сторони погодили, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених пп. 18.8.1,18.8.2, 18.9, цього договору, відповідно до розділу V Закону України "Про іпотеку" (898-15) на підставі рішення суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у цьому договорі.

Пунктом 29 договору іпотеки визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом продажу предмету іпотеки будь-якій особі будь-яким способом на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 Закону України "Про іпотеку", для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця, в т.ч. отримати витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.

7 червня 2014 року набрав чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Застосувавши на стадії апеляційного провадження зазначений Закон України, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на таке.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У ч. 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У ч. 1 ст. 304 ЦПК України визначено, що справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

З вищевикладених вимог закону вбачається, що апеляційний суд дійсно мав право на застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , якщо були б підстави, передбачені нормами матеріального та процесуального права, для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки у такому разі при ухваленні власного судового рішення, апеляційний суд застосовує закон, який є чинним на час ухвалення такого рішення.

Апеляційний суд на вказане уваги не звернув, у порушення вимог ст. ст. 212, 213, 315 ЦПК України у повній мірі не визначився з характером правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин та правовою нормою, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин та постановив передчасну ухвалу про залишення рішення місцевого суду без змін.

Викладене свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та не застосування норма матеріального закону, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвали апеляційного суду з передачею справи на новий апеляційний розгляд.