розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у здійсненні права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 22 липня 2014 року та касаційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 16 жовтня 2014 року,

У вересні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що згідно з витягом про державну реєстрацію прав від 11 вересня 2012 року № 35450451 він є власником 123/700 частини житлового будинку по АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва, виданого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 21 червня 2012 року, зареєстрованого у реєстрі за № 929. Відповідно до технічного паспорту майно складається з двох житлових будинків, літери "А", "Б", житловою площею 260,2 кв. м, загальною площею 488 кв. м, сараю літера "Г", воріт № 2, мостіння І-ІІІ.

Оскільки ОСОБА_5 проживає та зареєстрований у належній позивачу частині житлового будинку і відмовляється звільнити вказану житлову площу, на підставі ст. 391 ЦК України, ст. 150 ЖК України, просив усунути перешкоди у здійсненні права власності шляхом позбавлення ОСОБА_5 права користування житловою площею, виселити відповідача з будинку та вселити позивача.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалами апеляційного суду Одеської області від 22 липня 2014 року та від 16 жовтня 2014 року, позов задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_5 усунути перешкоди ОСОБА_4 у користуванні 123/700 частини житлового будинку по АДРЕСА_2 шляхом позбавлення ОСОБА_5 права користування 123/700 частини житлового будинку по АДРЕСА_2. Вселено ОСОБА_4 у 123/700 частини житлового будинку по АДРЕСА_2. В іншій частині позову відмовлено.

У касаційних скаргах ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять скасувати заочне рішення суду першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанції у частині задоволення позову та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарги не можуть бути задоволені з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що постановою Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 24 червня 2011 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-519/11, виданого 20 травня 2011 року Приморським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 1 033 950 грн 02 коп.

18 листопада 2011 року Перший Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції провів опис і арешт майна, де відповідно склав акти про опис та арешт майна, а саме: 278/1000 частини квартири АДРЕСА_1 та 123/700 частини житлового будинку по АДРЕСА_2.

Згідно з листами Одеської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Єліт Сервіс" торги з реалізації нерухомого майна боржника, що призначені на 19 березня, 23 квітня, 10 травня та 05 червня 2012 року не відбулися у зв'язку з відсутністю купівельного попиту.

11 червня 2012 року на адресу стягувача ОСОБА_4 направлено лист про вирішення питання щодо залишення за собою непроданого майна боржника.

Згідно зі свідоцтвом, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрованим у реєстрі за № 929, виданим відповідно до ст. 61 Закону України "Про виконавче провадження" на підставі акта про передачу майна стягувачу на погашення боргу, затвердженого Першим Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції 14 червня 2012 року, ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності належать 123/700 частини будинку по АДРЕСА_2, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 4 5).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 30 січня 2014 року, у задоволенні скарги ОСОБА_5 на дії державних виконавців Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції за участю стягувача ОСОБА_4 та боржника ОСОБА_8 відмовлено у повному обсязі. При цьому судами встановлено, що передбачений Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) спеціальний порядок реалізації арештованого майна, а саме 123/700 частини житлового будинку по АДРЕСА_2, державними виконавцем порушено не було (а. с. 64 69).

Згідно зі ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що право власності ОСОБА_4 на 123/700 частини житлового будинку по АДРЕСА_2 набуте у порядку та підставах, передбачених чинним законодавством України і підлягає судовому захисту відповідно до ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України шляхом позбавлення ОСОБА_5 права користування 123/700 частини житлового будинку по АДРЕСА_2 та вселення ОСОБА_4

Доводи касаційних скарг щодо преюдиційного значення обставин, встановлених ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2011 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 17 грудня 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя, якою визнана мирова угода між сторонами, а саме за ОСОБА_6 визнано право власності на 123/700 частини житлового будинку по АДРЕСА_2, не можуть бути взяти до уваги, оскільки мирова угода між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не виконана і на час проведення прилюдних торгів та видачі ОСОБА_4 свідоцтва про право власності на 123/700 частини житлового будинку по АДРЕСА_2 вказаний об'єкт нерухомості за ОСОБА_6 не зареєстрований, дії відділу державної виконавчої служби з опису та арешту 123/700 частини житлового будинку не визнані попередніми судовими рішеннями протиправними.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи дотримано вимоги закону, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відхилити.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 квітня 2014 року, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 22 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 16 жовтня 2014 року залишити без змін.