розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 18 листопада 2014 року,-

У лютому 2014 ОСОБА_4 звернулась до Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області з позовом до ПАТ "ММК ім. Ілліча", про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди.

Вимоги за позовом обґрунтовувала тим, що з 01 липня 1996 року по 15 вересня 2010 року вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем. З березня 2003 року при виплаті заробітної плати не проводилась виплата її індексації, внаслідок чого були порушені права позивача на оплату праці, а тому просила стягнути з відповідача заборгованість по індексації заробітної плати з компенсацією за період з березня 2003 року по липень 2006 року в сумі 4 270,52 грн, а також середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 16 вересня 2010 року по 26 лютого 2014 року в розмірі 111 695,51 грн, а також відшкодувати моральну шкоду в розмірі 1 000,00 грн.

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 18 листопада 2014 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "ММК ім. Ілліча" на користь ОСОБА_4 заборгованість по індексації заробітної плати з компенсацією за період з березня 2003 року по липень 2006 року в сумі 1 043,66 грн, середній заробіток за час затримки виплати індексації заробітної плати з компенсацією в розмірі 1 250,00 грн, моральну шкоду в розмірі 150,00 грн, витрати на правову допомогу в розмірі 250,00 грн з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

ОСОБА_4, не погоджуючись з даними судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх змінити та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що на час звільнення позивача повний розрахунок з нею проведений не був, оскільки не було виплачено суму індексації за період з березня 2003 року по липень 2006 року та компенсації втрати цієї частини заробітної плати.

Крім того, згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті.

За змістом п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (v0013700-99) у разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Тобто застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду.

Стягуючи середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на користь позивача у сумі 1 250,00 грн, суд першої інстанції при визначенні розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні врахував розмір спірної суми по компенсації втрати частини заробітної плати та індексації заробітної плати та частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком у тому числі й щодо періоду за який вона підлягає сплаті, та обґрунтовано застосував принцип співмірності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 6-54цс11 від 12 січня 2012 року, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних рішень суду, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 18 листопада 2014 року залишити без змін.