Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Умнової О.В., Висоцької В.С., Кафідової О.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Лебединської міської ради, ОСОБА_6, третя особа: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Сумській області про визнання права власності на частину нерухомого майна, за касаційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Сумської області від 30 вересня 2014 року,-

У січні 2014 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом, вимоги якого уточнили в ході розгляду справи, просили визнати за позивачами право власності на самочинну перебудову, розташовану в квартирі АДРЕСА_1, а саме: загальну житлову кімнату 1-5 площею 27,2 кв. м, та самочинно збільшені внаслідок цього загальну площу на 0,6 кв. м та житлову площу на 7,3 кв. м, яка утворилася внаслідок переобладнання кімнат: коридору 1-4 площею 2,4 кв. м, житлової 1-5 площею 19,9 кв. м, житлової 1-7 площею 4,3 кв. м.

Мотивували тим, що їм належить по ј частині будинку АДРЕСА_1. Дане майно вони успадкували після смерті матері ОСОБА_8, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, але на самочинно переобладнані кімнати збільшені внаслідок цього на загальну площу на 0,6 кв. м та житлову площу на 7,3 кв. м, свідоцтво про право на спадщину їм не видавалося. Зазначили, що їх родина користується будинком в такому стані близько із 1970 року, що ніяким чином не порушує права чи інтереси інших осіб.

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 24 червня 2014 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_4, ОСОБА_5 по Ѕ частині за кожною право власності на самочинну перебудову, розташовану в квартирі АДРЕСА_1, а саме: загальну житлову кімнату 1-5 площею 27,2 кв. м, та самочинно збільшені внаслідок цього загальну площу на 0,6 кв. м та житлову площу на 7,3 кв. м, яка утворилася внаслідок переобладнання кімнат: коридору 1-4 площею 2,4 кв. м, житлової 1-5 площею 19,9 кв. м, житлової 1-7 площею 4,3 кв. м.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 30 вересня 2014 року рішення районного суду скасовано з ухваленням нового рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Позивачі, не погоджуючись з даним рішенням суду апеляційної інстанції подали касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права просять його скасувати та залишити в силі рішення районного суду.

Дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Згідно ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд дав належну оцінку законності та обґрунтованості рішення місцевого суду. Належним чином перевірив встановлені судом фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову, у зв'язку із чим, обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції та вирішив спір по суті.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, посилаючись на п.1.2 Порядку, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ від 19 березня 2013 року № 95 (z0612-13) ; п.2.1 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України від 24 травня 2001року № 127 (z0582-01) , виходив з того, що спірний житловий будинок є індивідуальним (садибним) житловим будинком, він не відноситься до багатоквартирних, відповідно обидві його частини не є квартирами в розумінні ст. 382 ЦК України, тому не вбачається підстав застосування до спірних правовідносин положень ч.2 ст. 383 ЦК України. Позивачі, всупереч пунктами 1.4.1, 1.4.5 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Держкомітету України з питань ЖКГ від 17 травня 2005 року № 76 (z0927-05) , до виконавчого комітету Лебединської міськради щодо перепланування жилих і нежилих приміщень у будинках не звертались; дозволу виконавчого комітету місцевої ради не отримували; письмову згоду інших співвласників на таке перепланування не подавали. Зазначив, що перепланована житлова кімната 1-5, на яку позивачі просять визнати за ними право власності, складає лише частину житлового будинку, яка значно менша належної їм частки у праві власності на будинок, і тому без поділу всього житлового будинку в натурі не може, бути самостійним об'єктом права власності.

При вирішенні даної справи апеляційним судом правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 відхилити.

Рішення апеляційного суду Сумської області від 30 вересня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.