Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Хопти С.Ф., Лесько А.О., Луспеника Д.Д.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Коломийської міської ради Івано-Франківської області, виконавчого комітету Коломийської міської ради Івано-Франківської області, ОСОБА_5, третя особа - управління Держземагентства у Коломийському районі Івано-Франківської області, про визнання частково незаконними і скасування пунктів рішень виконавчого комітету та міської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на землю за касаційною скаргою Коломийської міської ради Івано-Франківської області на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 жовтня 2014 року, та за касаційною скрагою ОСОБА_5 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 жовтня 2014 року,

У квітні 2013 року ОСОБА_4 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що вона є власником будинку АДРЕСА_1 на підставі договору довічного утримання від 13 червня 1989 року. Рішенням Коломийської міської ради Івано-Франківської області від 29 грудня 1994 року № 368 для обслуговування вказаного будинку, господарських будівель і споруд їй передано земельну ділянку площею 0,0878 га, розташовану за цією ж адресою. На підставі зазначеного рішення міської ради їй було видано Державний акт на право приватної власності на землю. Під час виготовлення технічної документації із землеустрою їй стало відомо, що належна їй земельна ділянка частково накладається на земельні ділянки суміжного землекористувача ОСОБА_5, які, в свою чергу, накладаються на її земельну ділянку. Зазначала, що п. 1 рішення виконавчого комітету Коломийської міської ради від 18 травня 1999 року № 186 "Про передачу землекористування по АДРЕСА_2" за житловим будинком АДРЕСА_3 зареєстровано земельну ділянку площею 1 650 кв. м, а п. 2 цього рішення ОСОБА_5 передана у приватну власність для обслуговування будинку земельна ділянка площею 0,10 га, що знаходиться за цією ж адресою.

На підставі зазначеного рішення виконкому ОСОБА_5 було видано Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку. Крім того, п. 1 рішення Коломийської міської ради Івано-Франківської області від 25 жовтня 2005 року № 2018 "Про передачу земельних ділянок у власність для ведення садівництва" ОСОБА_5 передана у власність для ведення садівництва земельна ділянка площею 0,072286 га, розташована за адресою: м. Коломия, АДРЕСА_2. На підставі вказаного рішення 8 серпня 2006 року ОСОБА_5 виданий Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.

Зазначала, що вказані спірні земельні ділянки площею 26,45 кв. м та 77,10 кв. м ніколи не перебували у законному користуванні ОСОБА_5 і на момент ухвалення вказаних рішень ці ділянки уже були передані їй у приватну власність.

Оскільки ОСОБА_5 не був користувачем спірних земельних ділянок і у неї вони не вилучалися, то оспорювані нею пункти рішень Коломийської міської ради та виконавчого комітету в частині передачі ОСОБА_5 у приватну власність цих ділянок прийняті з порушенням законодавства.

Також на підставі вказаного вище рішення виконавчого комітету Коломийської міської ради Івано-Франківської області від 18 травня 1999 року за житловим будинком ОСОБА_5 зареєстрована земельна ділянка загальною площею 0,1650 га., з яких ОСОБА_5 мав право приватизувати для обслуговування будинку ділянку площею 0,10 га, а решту - 0,0650 га - для ведення садівництва. Однак йому передано у приватну власність для ведення садівництва земельна ділянка площею 0,0723 га.

Ураховуючи наведене, позивачка просила визнати частково недійсними та скасувати п. 2 рішення виконавчого комітету Коломийської міської ради Івано-Франківської області від 18 травня 1999 року № 186, п. 1 рішення Коломийської міської ради Івано-Франківської області від 25 жовтня 2005 року № 2018, а також визнати Державні акти на право власності на земельні ділянки, видані на ім'я ОСОБА_5

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 жовтня 2014 року, позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано частково незаконним та скасовано п. 2 рішення виконавчого комітету Коломийської міської ради Івано-Франківської області від 18 травня 1999 року № 186 "Про передачу землекористування по АДРЕСА_2" в частині передачі ОСОБА_5 у приватну власність земельної ділянки, площею 26,45 кв.м по АДРЕСА_2 у м. Коломиї Івано-Франківської області.

Визнано частково незаконним та скасовано п. 1 рішення Коломийської міської ради Івано-Франківської області від 25 жовтня 2005 року № 2018 "Про передачу земельних ділянок у власність для ведення садівництва" в частині передачі ОСОБА_5 у приватну власність земельної ділянки, площею 77,10 кв. м по АДРЕСА_2 у м. Коломия, Івано-Франківської області.

Визнано недійсним, виданий ОСОБА_5 29 вересня 2005 року, державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,10 га по АДРЕСА_2 у м. Коломия Івано-Франківської області, серія ІФ № 085473, який зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010529700635, кадастровий номер земельної ділянки 261060000023003001.

Визнано недійсним, виданий ОСОБА_5 8 серпня 2006 року, державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,0723 га по АДРЕСА_2 у м. Коломия Івано-Франківської області, серія ЯГ № 308547, який зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010629700485, кадастровий номер земельної ділянки 2610600000:23:003:0023.

У касаційних скаргах, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права: Коломийська міська рада Івано-Франківської області просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити; ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позов, суди на підставі доказів, поданих сторонами, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), дійшли до правильного висновку про те, що Коломийська міська рада Івано-Франківської області та її виконавчий комітет, приймаючи рішення про виділення земельних ділянок ОСОБА_5, не отримавши згоди ОСОБА_4 на вилучення у неї частини земельної ділянки, та допустили накладання земельних ділянок, своїми рішеннями вилучили у неї частину з її законного володіння, що також підтверджено висновком судової земельно-технічної експертизи, чим порушили вимоги ЗК України (2768-14) , оскільки позивачка отримала право власності на спірну земельну ділянку значно раніше за ОСОБА_5

Оскільки з матеріалів справи та змісту касаційних скарг не вбачається неправильне застосування судами норм матеріального чи порушення норм процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне їх відхилити.

Керуючись ст. ст. 332, 336 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги Коломийської міської ради Івано-Франківської області та ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.