розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" на рішення апеляційного суду м. Києва від 7 жовтня 2014 року,

У жовтні 2013 року публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк) звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_3 виступає поручителем ОСОБА_4 за кредитним договором від 20 червня 2008 року, укладеним між ПАТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_4, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 20 730,51 доларів США з виплатою відповідних відсотків з терміном виконання не пізніше 21 червня 2015 року. Неналежне виконання ОСОБА_4 умов кредитного договору призвело до утворення заборгованості у розмірі 481 176,88 грн, просив вказану суму стягнути з поручителя ОСОБА_3

Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16 січня 2014 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованість за кредитним договором від 20 червня 2008 року у розмірі 481 176,88 грн та судовий збір у сумі 3 441 грн.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 7 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким ПАТ "Альфа-Банк" у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд посилався на те, що зміна банком відсоткової ставки у кредитному договорі автоматично не тягне зміни зобов'язання по договору поруки без укладення додаткової угоди з поручителем.

Висновок суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Установлено, що 20 червня 2008 року між ЗАТ "Альфа-Банк", у подальшому назву змінено на ПАТ "Альфа-Банк", та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 20 730,51 доларів США, строком повернення по 21 червня 2015 року зі сплатою 17,25 % річних за користування кредитом та сплатою комісійної винагороди у сумі 1 865 грн.

Виконання умов указаного договору забезпечено договором поруки від 20 червня 2008 року, укладеним між ЗАТ "Альфа-Банк", у подальшому назву змінено на ПАТ "Альфа-Банк", та ОСОБА_3, за умовами якого, поручитель поручається за виконання боржником наступних обов'язків що виникли на підставі основного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому, зокрема обов'язок щомісяця сплачувати банку проценти за користування кредитом у терміни, визначені основним договором та додатком № 1 до основного договору (п. 2.1).

Пунктом 6.4 зазначеного договору сторони погодили, що у разі збільшення обсягу відповідальності боржника за основним договором передбачена цим договором порука діє тільки у випадку, якщо поручитель надасть свою згоду на таке збільшення.

Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч.1 ст. 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника.

Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (ч.ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Закон пов'язує припинення договору поруки із сукупністю двох умов, а саме: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок таких змін.

Зміна договору - це трансформація будь-якої або декількох умов, які складають зміст договору.

Згідно зі ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін і погоджених ними умов, в яких закріплюються їхні права та обов'язки, що складають зміст договірного зобов'язання (частина перша статті 628 ЦК України).

Із надано позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором від 20 червня 2008 року станом на 21 червня 2013 року вбачається, що відсоткова ставка за користування кредитом з 20 червня 2008 року становить 17,25 %, а з 1 вересня 2008 року 17,50 % (а.с 26).

Установивши, що у договорі поруки не передбачена можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя та без укладення окремої угоди, а матеріали справи не містять відомостей про те, що поручитель

ОСОБА_3 надавав свою згоду на збільшення розміру відсоткової ставки за користування кредитом з 17,25 % до 17,50 %, суд дійшов вірного висновку, що відбулося збільшення обсягу відповідальності поручителя, вчинене без його згоди, а відтак, заявлений позов не підлягає задоволенню.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновок суду не спростовують.

Згідно вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином, під час розгляду справи судом не були порушені норми матеріального й процесуального права, а наведені в скарзі доводи висновок суду не спростовують, тому суд касаційної інстанції згідно ч. 1 ст. 337 ЦПК України не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ