провівши попередній розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_4 до Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Черкаської обласної державної телерадіокомпанії про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 квітня 2014 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 20 серпня 2014 року,

У лютому 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом. Із урахуванням збільшених позовних вимог просив визнати його звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України незаконним та поновити його на посаді генерального директора Черкаської обласної державної телерадіокомпанії, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 6 425 грн 12 коп.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач звільнив його із займаної посади з порушенням норм чинного трудового законодавства, оскільки фактичної домовленості про припинення трудового договору за згодою сторін не досягнуто, а заява про звільнення написана внаслідок психологічного тиску. У порушення вимог ст. 47 КЗпП України в день звільнення Державний комітет телебачення і радіомовлення України не ознайомив його з наказом про звільнення, не видав належно оформлену трудову книжку, а також не провів розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 20 серпня 2014 року, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення у справі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 332 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Як встановлено судами, позивач перебував із відповідачем у трудових відносинах з 3 червня 2013 року, працюючи на посаді генерального директора Черкаської обласної державної телерадіокомпанії. Наказом від 20 лютого 2014 року № 21/к ОСОБА_4 було звільнено за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Підставою звільнення стала заява позивача від 19 лютого 2014 року про звільнення за згодою сторін, передана факсовим зв'язком в цей же день та лист голови Черкаської обласної державної адміністрації від 18 лютого 2014 року.

Ухвалюючи судове рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив із того, що обставини можливого психологічного тиску на позивача не знайшли свого підтвердження. Доводи позивача не підтверджені дослідженими і оціненими у сукупності судом доказами у справі.

Відповідно до акта позапланової перевірки Державної інспекції з питань праці територіальної державної інспекції з питань праці у м. Києві № 26-10-33/460, проведеної на підставі звернення ОСОБА_4, порушень вимог чинного законодавства Державним комітетом телебачення і радіомовлення України, у тому числі щодо порядку розірвання трудових договорів на підставі п. 1 ч. 1ст. 36 КЗпП України, встановлено не було.

Згідно із п. 8 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

Відповідно до підпункту "б" пункту 24 контракту № 197 з керівником організації (установи), що є у державній власності від 3 червня 2013 року цей контракт припиняється за згодою сторін.

Згідно із ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в день звільнення - 20 лютого 2014 року позивач був відсутній на робочому місці. ОСОБА_4 не звертався до Державного комітету телебачення та радіомовлення України із заявою про видачу йому копії наказу про звільнення. Платіжними дорученням від 24 лютого 2014 року № 53 та № 147 (а.с. 42) проведено остаточний розрахунок з ОСОБА_4 та на його прохання 13 березня 2014 року Черкаська обласна державна телерадіокомпанія направила рекомендованим листом трудову книжку.

Висновки судів відповідають нормам матеріального права та встановленим обставинам справи.

З огляду на викладене, касаційна скарга підлягає відхиленню, а ухвалені у справі судові рішення - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 332, 335, 336 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 20 серпня 2014 року залишити без змін.