головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Попович О.В., Мостової Г.І., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства "Таврія" до ОСОБА_6, Фермерського господарства "Скорук М.А.", Управління Держземагентства у Нікопольському районі Дніпропетровської області, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська обласна земельна агенція", про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування державної реєстрації, визнання поновленим договору оренди землі та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Приватного підприємства "Таврія" на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2014 року,

Приватне підприємство "Таврія" (далі - ПП "Таврія") звернулося до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування державної реєстрації, визнання поновленим договору оренди землі та зобов'язання вчинити певні дії, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням переважного права на укладення договору оренди на новий строк.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із вищезазначеними судовими рішеннями, ПП "Таврія" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (норма частини 2 статті 324 ЦПК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_6 на праві власності належить земельна ділянка загальною площею 8,1219 га, розташована в АДРЕСА_1, цільове призначення якої-ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер № 1222984500:01:003:0058, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 171036 від 3 березня 2006 року та актом відновлення та узгодження меж земельної ділянки у натурі (на місцевості) від 12 березня 2012 року (а.с. 45, 48).

9 лютого 2007 року між ПП "Таврія" та ОСОБА_6 укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 8,1219 га строком на п'ять років. Цей договір було зареєстровано у Нікопольському відділі ДРФ центру ДЗК 23 березня 2007 року, про що у Державному реєстрі земель зроблено запис за № 040712500188 (а.с. 5).

10 лютого 2012 року ПП "Таврія", маючи намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди на новий строк, направило ОСОБА_6 лист-повідомлення № 44 та проект додаткової угоди до нього (а.с. 7, 8).

Однак ОСОБА_6 на вищезазначений лист-повідомлення не відповіла, натомість 26 березня 2012 року між ОСОБА_6 та Фермерським господарством "Скорук М.А." було укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований у відділі Держкомзему у Нікопольському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 27 березня 2012 року за № 122290004004090 (а.с. 43-44).

Вважаючи, що переважне право ПП "Таврія" на укладення договору оренди на новий строк було порушено, позивач звернувся до суду за його захистом. Крім того, ПП "Таврія" зазначало про те, що договір оренди від 26 березня 2012 року між ОСОБА_6 та Фермерським господарством "Скорук М.А." є недійсним через недодержання при його укладенні вимог статті 15 Закону України "Про оренду землі".

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що переважне право позивача на поновлення договору оренди не порушено, а договір оренди землі, укладений між ОСОБА_6 та Фермерським господарством "Скорук М.А." відповідає вимогам закону.

Однак із такими висновками повністю погодитися не можна, оскільки вони суперечать закону та не ґрунтуються на доказах, наявних у матеріалах справи.

Відповідно до частин 1-6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином суд першої інстанції не з'ясував питання про те, чи належним чином позивач виконував зобов'язання за договором оренди земельної ділянки, чи отримувала ОСОБА_6 лист-повідомлення № 44 від 10 лютого 2012 року та проект додаткової угоди до нього, чи мала вона заперечення щодо поновлення договору оренди землі та у чому вони полягали, а також не визначився із тим, чи відрізняються умови договору, запропоновані ПП "Таврія" від тих умов, на яких було укладено договір з Фермерським господарством "Скорук М.А.".

Крім того суд не звернув уваги на те, що відповідно до частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах не лише за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, а також у випадку, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди.

Зважаючи на це судом не перевірено, чи користується позивач земельною ділянкою після спливу строку дії укладеного з ОСОБА_6 договору оренди від 9 лютого 2007 року.

Відповідно до пункту 1 частини 1, частини 4 статті 15 Закону України "Про оренду землі" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, істотними умовами договору оренди землі є об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки. Невід`ємною частиною договору оренди є акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для відмови в державній реєстрації та визнання договору оренди недійсним (частин 2 статті 15 Закону України "Про оренду землі").

До договору оренди землі від 26 березня 2012 року додано акт відновлення та узгодження меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 12 березня 2013 року, згідно з яким спірна земельна ділянка використовується Фермерським господарством "Скорук М.А." для ведення товарного сільськогосподарського виробництва єдиним масивом. При цьому, за бажанням власника ОСОБА_6 межові знаки не встановлювались (а.с. 45).

Таким чином суд першої інстанції не перевірив, чи є ПП "Таврія" орендарем суміжних земельних ділянок як єдиного земельного масиву та чи було на момент укладення оспорюваного договору оренди в натурі (на місцевості) визначено межі спірної земельної ділянки, у зв'язку з чим не встановив відповідності договору оренди від 26 березня 2012 року вимогам статті 15 Закону України "Про оренду землі" та порушення прав ПП "Таврія" у зв'язку з укладенням цього договору.

З огляду на це висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним укладеного між ОСОБА_6 і Фермерським господарством "Скорук М.А." договору оренди земельної ділянки не є безспірним.

Апеляційний суд у порушення вимог, встановлених статтями 303, 315 ЦПК України, належним чином не перевірив рішення суду першої інстанції на предмет його законності та обґрунтованості.

За таких обставин суди неправильно застосували норми матеріального права, в порушення норм процесуального права не встановили всіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, відтак судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, визначених частиною 2 статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Таврія" задовольнити частково.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.