розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", ОСОБА_4 про визнання договору поруки припиненим за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2014 року,

У липні 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду із указаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 28 березня 2008 року між публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), і ОСОБА_4 було укладено договір про іпотечний кредит, за умовами якого банк надав кредит у розмірі 291 600 тис. грн., а ОСОБА_4 зобов'язався у строк та на умовах, визначених цим договором, повернути кредит, сплатити відсотки.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань, взятих за кредитним договором, ПАТ КБ "ПриватБанк" того самого дня уклало з позивачкою договір поруки.

19 січня 2009 року та 16 лютого 2009 року банк надіслав ОСОБА_4 письмові повідомлення-вимоги про повернення суми кредиту в повному обсязі.

Посилаючись на те, що банк не заявив своїх вимог до неї як до поручителя в межах шестимісячного строку від нової дати виконання основного зобов'язання, позивачка просила визнати поруку припиненою з підстав, які встановлені ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2014 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2014 року у даній справі відмовлено.

Постановою Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, виходив із того, що договором поруки не визначено строк припинення поруки, тому повинна застосовуватись ч. 4 ст. 559 ЦК України, відповідно до якої порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Строк виконання ОСОБА_4 основного зобов'язання, визначеного кредитним договором, не настав, а тому шестимісячний строк на пред'явлення вимоги до поручителя не закінчився й порука не може вважатись припиненою.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з таким висновком, зазначивши, що лист-вимога банка про повернення кредиту в повному обсязі не встановлює новий термін повернення кредиту, а, відтак, не змінює строк виконання основного зобов'язання.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 28 березня 2008 року ОСОБА_4 уклав із ПАТ КБ "ПриватБанк" кредитний договір, відповідно до умов якого отримав кредитні кошти у розмірі 291 600 тис. грн.

На забезпечення виконання умов кредитного договору банк того ж дня уклав із ОСОБА_3 договір поруки.

Пред'являючи позов та подаючи апеляційну скаргу, ОСОБА_3 посилалась на те, що 19 січня 2009 року та 16 лютого 2009 року банк надіслав ОСОБА_4 вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі, тим самим змінивши строк виконання основного зобов'язання, проте до неї як до поручителя у межах встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку із вимогами не звернувся.

Апеляційний суд, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції належним чином доводи апеляційної скарги не перевірив.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Пунктом 1.1 кредитного договору встановлено, що договір діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором (п. 10.1 цього договору), кінцевий строк повернення кредиту - не пізніше 28 березня 2015 року.

Згідно з п. 4.2 договору поруки, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язанням за договором про іпотечний кредит.

Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251, ч. 4 ст. 559 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України, якою встановлено, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Пунктом 5.2.4 кредитного договору встановлено право кредитора у разі невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов'язань за цим договором вимагати від позичальника дострокового повернення суми кредиту в частині або в цілому тощо.

У п. 5.3.3 цього договору передбачено обов'язок позичальника у разі порушення цього договору достроково повернути кредит на вимогу кредитора.

Виконання позичальником вимоги кредитора щодо дострокового погашення суми кредиту та інших платежів відповідно до п. 5.2.4 основного договору повинно бути здійснено позичальником у строк, зазначений кредитором у відповідній вимозі, але не пізніше тридцяти календарних днів з дати її отримання (п. 6.3 кредитного договору).

У зв'язку з порушенням ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором за ним утворилася заборгованість, яка станом на 12 січня 2009 року складає 1 143 грн. 95 коп.

19 січня 2009 року ПАТ КБ "ПриватБанк" пред'явило до нього вимогу про дострокове повернення суми кредиту в повному обсязі, нараховані проценти, комісії та штрафні санкції в тижневий термін від дати одержання цього повідомлення.

Апеляційний суд дійшов передчасного висновку про те, що лист-вимога про дострокове повернення кредиту не змінює та не встановлює новий термін виконання зобов'язання, оскільки, надіславши такий лист, банк відповідно до положень ст. 1050 ЦК України та п. 5.2.4 кредитного договору скористався правом на повернення кредиту достроково, чим змінив дату виконання основного зобов'язання.

У разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за основним договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Відповідно до пункту 2.1.1 договору поруки кредитор має право у разі невиконання боржником своїх зобов'язань за договором про іпотечний кредит протягом п'яти робочих днів з дня невиконання пред'явити свої вимоги безпосередньо до поручителя. Ці вимоги є обов'язковими для виконання протягом п'яти робочих днів з моменту отримання поручителем від кредитора письмового повідомлення про невиконання боржником зобов'язань за договором про іпотечний кредит.

23 вересня 2010 року банк надіслав ОСОБА_3 повідомлення щодо порушення ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним договором і вимогою повернути суму кредиту в повному обсязі, нараховані проценти, комісії та штрафні санкції в тижневий термін від дати одержання цих повідомлень.

У силу положень ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, настання строку виконання зобов'язання в повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково не пред'явить вимоги до поручителя.

У порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України апеляційний суд не дав правової оцінки тому, що банк звернувся до поручителя з вимогами з порушенням шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, який був змінений ним відповідно до п. 5.2.4 договору про іпотечний кредит.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.