розглянувши в судовому засіданні справу за позовом квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницького до ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітніх: ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради, про виселення та зняття з реєстрації за касаційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_3 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 5 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 25 червня 2014 року,

У серпні 2012 року квартирно-експлуатаційний відділ м. Хмельницького (далі - КЕВ м. Хмельницького) звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що у кімнаті АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_4, ОСОБА_3, неповнолітні: ОСОБА_6 та ОСОБА_5 Оскільки гуртожиток призначений для тимчасового проживання військовослужбовців, до яких відповідачі не відносяться, тому їх проживання у гуртожитку є незаконним.

Ураховуючи наведене, позивач на підставі ст. ст. 125, 128, 129 ЖК УРСР просив виселити відповідачів із займаного приміщення та зобов'язати їх знятися з реєстрації.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 5 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 25 червня 2014 року, позов КЕВ м. Хмельницького задоволено частково. Виселено ОСОБА_3, ОСОБА_4, неповнолітніх: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову КЕВ м. Хмельницького відмовити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідачі без відповідних правових підстав з 2004 року поселилися і проживають у будинку, який за всіма фактичними обставини та проектною документацією є гуртожитком.

Проте повністю погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна, оскільки їх суд дійшов із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним положенням закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що відповідачі та їх неповнолітні діти зареєстровані у будинку по АДРЕСА_1, проживають у ньому та сплачують комунальні послуги за клопотанням дирекції НВО № 9 та за згодою керівництва військової частини. Суди виходили з того, що спірний будинок є гуртожитком, виходячи з запроектованої документації на нього у 1971 році.

Також встановлено, що надання житла в даному гуртожитку може здійснюватись лише з дотриманням цільового призначення гуртожитку - для заселення працівників Міністерства оборони України та військовослужбовців. Проте ОСОБА_4 не є працівником Міністерства оборони України та не набула законних прав на проживання у ньому.

Проте суди не звернули уваги на те, що відповідно до ст. ст. 127- 128 ЖК УРСР жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті ради народних депутатів.

Особливий правовий режим гуртожитків обумовлений їх функціональним призначенням, яке полягає у забезпеченні тимчасовим житлом фізичних осіб.

У сфері житлового права гуртожитком визнається спеціально споруджений або переобладнаний для цієї мети жилий будинок (частина будинку), який зареєстрований як гуртожиток у виконавчому органі відповідної ради або державній адміністрації і призначений для тимчасового проживання громадян у період роботи (служби) або навчання.

На час реєстрації відповідачів у 2004 році статус такого житлового приміщення як гуртожитку не був визначений і таких доказів позивач не надав.

Однак суди у порушення ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України (1618-15) вказане не врахували, не звернули уваги на те, що документи про реєстрацію будинку як гуртожитку в матеріалах справи відсутні. Тобто, фактично спірний будинок в статусі гуртожитку виконавчим комітетом Хмельницької міської ради не зареєстрований, що судами не заперечувалось.

Також суди виходили з того, що житловий будинок, у якому проживають відповідачі, був побудований у 1971 році і згідно проектної документації запланований та використовується позивачем як гуртожиток.

Однак такі висновки є передчасними, оскільки позивачем не надані акт прийняття в експлуатацію вказаної будівлі, а також будь-які інші належні та допустимі докази згідно вимог ст. ст. 57- 59 ЦПК України, ст. ст. 127- 128 ЖК УРСР.

Крім того, статус гуртожитку може бути присвоєний тільки на підставі відповідного рішення виконавчого органу відповідної ради або державної адміністрації, яке і має бути належним доказом у вказаній справі.

Про вказані порушення закону зазначав Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму судовому рішенні від 22 січня 2014 року при скасуванні попередніх судових рішень, які є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи, однак суди всупереч вимогам ч. 4 ст. 338 ЦПК України вказівки суду касаційної інстанції не виконали.

Таким чином, оскільки документальних і безспірних доказів того, що спірний будинок є гуртожитком позивач не надав, то суду слід було визначитись, чи підлягають застосуванню до пред'явленого позову, виходячи з його предмету та підстави, правові норми ЖК УРСР (5464-10) , які регулюють статус гуртожитку, та не уточнили у позивача позовні вимоги (п. 1 ч. 6 ст. 130 ЦПК України).

У зв'язку з наведеним, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 5 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 25 червня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.