розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання заповіту та договору дарування недійсними за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду м. Києва від 9 липня 2014 року,

У березні 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з указаним позовом, в якому зазначали, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер їх батько - ОСОБА_8, який 24 листопада 2005 року склав заповіт на ім'я ОСОБА_5, на все своє майно, а 29 грудня 2009 року уклав договір дарування, за яким подарував їй же квартиру АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що батько зловживав спиртними напоями, неодноразово лікувався від алкогольної залежності і в момент складання заповіту та укладання договору дарування через вади психіки та здоров'я перебував у такому стані, коли не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними, позивачі просили на підставі ст. ст. 225, 1257 ЦК України визнати заповіт та договір дарування недійсними.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 9 липня 2014 року рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійним з моменту його складання заповіт ОСОБА_8 від 24 листопада 2005 року на ім'я ОСОБА_5 Визнано недійсним з моменту його укладання договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 29 грудня 2009 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що зазначені позивачами підстави та доводи про те, що ОСОБА_8 на час складання указаного заповіту та договору дарування не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними не знайшли підтвердження у судовому засіданні та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, а позивачі ухилились від надання документів для проведення судово-психіатричної експертизи і підстав для призначення повторної експертизи не було.

Скасовуючи рішення районного суду та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_8, вчиняючи зазначені правочини, не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, що є підставою для визнання спірних правочинів недійсними. При цьому суд взяв за основу не висновок судово-психіатричної експертизи, згідно з якою ОСОБА_8 розумів значення своїх дій та міг ними керувати, а інші фактичні обставини та письмові докази.

Проте повністю погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер батько ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який був співробітником та полковником СБУ - ОСОБА_8, який 24 листопада 2005 року склав заповіт на ім'я ОСОБА_5 на все своє майно, а 29 грудня 2009 року уклав договір дарування, за яким подарував ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1.

Обґрунтовуючи позовні вимоги положеннями ст. ст. 225, 1257 ЦК України позивачі заявили клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи для з'ясування психічного стану ОСОБА_8 у момент вчинення дій по складанню заповіту і укладання договору дарування квартири та здатності усвідомлювати в цей час свої дії й керувати ними.

Суд першої інстанції призначив відповідну експертизу, проте вона не була проведена, апеляційний суд відповідно до ст. 303 ЦПК України призначив таку експертизу на стадії апеляційного провадження.

Згідно з актом судово-психіатричної експертизи № 6 від 5 лютого 2014 року Київського міського центру судово-психіатричної експертизи за результатами проведення посмертної судово-психіатричної експертизи встановлено, що ОСОБА_8 на момент складання заповіту 24 листопада 2005 року страждав органічним ураженням головного мозку судинного ґенезу з церебрастенічним синдромом з помірно вираженим амнестичним зниженням та церебрастенічним синдромом проте ОСОБА_8 на момент складання заповіту 24 листопада 2005 року та на момент складання договору дарування 29 грудня 2009 року за своїм психічним станом усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.

Таким чином, судово-психіатрична експертиза зробила категоричний висновок про психічний стан ОСОБА_8 на момент складання заповіту та укладення договору дарування.

Проте апеляційний суд, керуючись вимогами ст. 212 ЦПК України, дійшов висновку про те, що висновок судово-психіатричної експертизи не відповідає іншим фактичним обставинам справи, пославшись на дані медичної документації померлого, давши аналіз його хвороби з огляду на Міжнародну статистичну кваліфікацію хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я (МКХ-10), а також показання свідків і всупереч висновку судово-психіатричної експертизи дійшов протилежного висновку про те, що ОСОБА_8 у момент укладення заповіту та договору дарування не усвідомлював значення своїх дій і не міг ними керувати.

Згідно зі ст. 150 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Висновок визнається неповним, коли експерт не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання, у зв'язку з цим суд має обговорити питання про призначення додаткової або повторної експертизи залежно від обставин справи.

Згідно із роз'ясненнями, що містяться в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" (v0008700-97) , повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Істотними можуть визнаватися, зокрема, порушення, які призвели до обмеження прав обвинуваченого чи інших осіб. В ухвалі (постанові) про призначення повторної експертизи зазначаються обставини, які викликають сумніви у правильності попереднього висновку експерта. Проведення повторної експертизи може бути доручено тільки іншому експертові.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, у ч. 4 ст. 60 ЦПК України визначено, що доказування (а, отже, і рішення суду) не може ґрунтуватися на припущеннях.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначені положення закону уваги не звернув; доводів сторін як на підтвердження, так і на заперечення позову належним чином не перевірив; зокрема доводи позивачів щодо психічного стану ОСОБА_8 у момент вчинення ним указаних правочинів, зазначених положень закону та обставин справи не врахував, під час перевірки й оцінки експертного висновку не з'ясував його відповідність іншим фактичним даним та матеріалам справи і дійшов передчасного висновку, який обґрунтував на припущеннях, про те, що ОСОБА_8, вчиняючи зазначені правочини, не усвідомлював занчення своїх дій та не міг керувати ними.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України