розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Удобненської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання права власності в порядку спадкування; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 Удобненської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання права власності в порядку спадкування; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_6, Удобненської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання права власності в порядку спадкування, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Одеської області від 22 квітня 2014 року,

У вересні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_8, спадкоємцями першої черги якого є він, донька та дружина померлого: ОСОБА_5, ОСОБА_4 Усі вони в установлений законом строк звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини. Спадкове майно складається з житлового будинку АДРЕСА_1; земельної ділянки, площею 0,70 га, розташованої на території Удобненської сільської ради, масив НОМЕР_3; земельної ділянки, площею 0,25 га, розташованої по АДРЕСА_1; земельної ділянки, площею 0,27 га, розташованої по АДРЕСА_2; причепу, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1. 28 січня 2011 року померлий ОСОБА_8 склав заповіт, яким заповів зазначений житловий будинок та усі свої земельні ділянки йому, тобто синові. ОСОБА_4 є непрацездатною та має право на обов'язкову частину у спадщині. Посилаючись на відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно, позивач просив визнати за ним право власності в порядку спадкування на: 5/6 частин житлового будинку АДРЕСА_1; 5/6 частин земельної ділянки, площею 0,70 га, розташованої на території Удобненської сільської ради, масив НОМЕР_3; 5/6 частин земельної ділянки, площею 0,25 га, розташованої по АДРЕСА_1; 1/3 частину земельної ділянки, площею 0,27 га, розташованої по АДРЕСА_2; 1/6 частину причепу, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.

У листопаді 2011 року ОСОБА_4 звернулася до суду із указаним зустрічним позовом, посилаючись на те, що з 12 жовтня 1991 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 до дня його смерті. Під час шлюбу вони придбали: житловий будинок АДРЕСА_1; причеп, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1; автомобіль ВАЗ 2107, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2; земельну ділянку, площею 0,70 га, розташовану на території Удобненської сільської ради, масив НОМЕР_3. Враховуючи, що спірне майно придбано за час шлюбу і вона має право на обов'язкову частину у спадщині, позивачка просила визнати за нею право власності на Ѕ частину зазначеного майна, як майна, придбаного у шлюбі, а також визнати за нею право власності на: 1/12 частину вказаного житлового будинку; 1/6 частину зазначених причепу, автомобіля та земельної ділянки в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8

У березні 2013 року ОСОБА_5 звернулася до суду із указаним зустрічним позовом, в якому, посилаючись на те, що вона є донькою померлого ОСОБА_8, спадкоємцем першої черги та прийняла спадщину, просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після його смерті на: 1/6 частину причепу, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1; 1/6 частину автомобіля ВАЗ 2107, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2; 1/3 частину земельної ділянки, площею 0,27 га, розташованої по АДРЕСА_2, а також визнати договір купівлі-продажу зазначеного автомобіля недійсним.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08 жовтня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування на: 5/6 частин житлового будинку АДРЕСА_1; 5/6 частин земельної ділянки, площею 0,70 га, розташованої на території Удобненської сільської ради, масив НОМЕР_3; земельну ділянку, площею 0,25 га, розташовану по АДРЕСА_1; земельну ділянку, площею 0,27 га, розташовану по АДРЕСА_2; 1/6 частину причепу, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1. В іншій частині позову відмовлено.

Позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування на: 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_1; 1/6 частину земельної ділянки, площею 0,70 га, розташованої на території Удобненської сільської ради, масив НОМЕР_3; 2/3 частини причепу, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1. В іншій частині позову відмовлено.

Позов ОСОБА_5 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_5 право власності у порядку спадкування на 1/6 частину причепу, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1. В іншій частині позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 22 квітня 2014 року рішення районного суду в частині визнання за ОСОБА_3 права власності в порядку спадкування на земельну ділянку, площею 0,25 га, розташовану по АДРЕСА_1, та земельну ділянку, площею 0,27 га, розташовану по АДРЕСА_2, скасовано. У задоволенні позову в цій частині відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні його позову, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, й залишити рішення суду першої інстанції в силі.

В іншій частині судові рішення не оскаржені, а тому в касаційному порядку не переглядаються (ст. 335 ЦПК України).

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_3 та зустрічні позови ОСОБА_4 та ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив зі того, що житловий будинок та розташована під ним земельна ділянка належали померлому ОСОБА_8 до укладення шлюбу з ОСОБА_4, були ним приватизовані, а тому не є спільним сумісним майном подружжя. Крім того, суд послався на те, що ОСОБА_4 є пенсіонеркою, а, відтак, згідно ст. 1241 ЦК України має право на обов'язкову частку у спадковому майні незалежно від наявності заповіту померлого ОСОБА_8 на спірні житловий будинок і земельні ділянки. При цьому ОСОБА_5 не відноситься до осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, а тому не має права на спадкування житлового будинку та земельних ділянок.

Такі висновки суду є вірними, основані на фактичних обставинах справи, поданим доказам дана належна оцінка, норми права застосовані правильно.

Частково скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 в частині визнання права власності на земельну ділянку площею 0,25 га, розташовану по АДРЕСА_1, та земельну ділянку, площею 0,27 га, розташовану по АДРЕСА_2, апеляційний суд виходив із того, що ці земельні ділянки були виділені у приватну власність померлому ОСОБА_8 24 березня 1994 року в порядку приватизації, проте за життя він не оформив право власності на них та не отримав відповідні державні акти про право власності, що унеможливлює їх спадкування.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_8, спадкоємцями першої черги якого є його син - ОСОБА_3, донька - ОСОБА_5, дружина - ОСОБА_4

Спадкове майно складається з житлового будинку АДРЕСА_1; земельної ділянки, площею 0,70 га, розташованої на території Удобненської сільської ради, масив НОМЕР_3; земельної ділянки, площею 0,25 га, розташованої по АДРЕСА_1; земельної ділянки, площею 0,27 га, розташованої по АДРЕСА_2; причепу, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.

ОСОБА_3 ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в установлений законом строк звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилався на те, що 28 січня 2011 року ОСОБА_8 склав заповіт, яким заповів йому житловий будинок та усі свої земельні ділянки.

Апеляційний суд дійшов до помилкового висновку про неможливість визнання права власності за ОСОБА_3 в порядку спадкування на земельні ділянки, отримані померлим ОСОБА_8 у 1994 році, через те, що вони не були оформлені у встановленому законом порядку.

Так, відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно із ч. 1 ст. 22 ЗК України 1990 року, чинної на час набуття спірних земельних ділянок, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені ст. 23 ЗК України 1990 року. Проте дію ст. 23 зупинено відносно власників земельних ділянок, визначених Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 "Про приватизацію земельних ділянок" (15-92) (далі - Декрет).

Пунктом 3 Декрету встановлено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених ст. 1 цього Декрету, а саме: ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Отже, п. 3 Декрету визначено порядок посвідчення права приватної власності громадян на земельні ділянки та документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Таким документом може бути відповідний запис у земельно-кадастрових документах.

Згідно з п. 7 Перехідних положень ЗК України (2768-14) 2001 року громадяни, що одержали у власність земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 30 травня 2012 року № 6-31цс12 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

На наведене апеляційний суд уваги не звернув та безпідставно не застосував до спірних правовідносин п. 3 Декрету, не врахував наявності рішення Удобненської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 24 березня 1994 року "Про приватизацію земельних ділянок в межах населеного пункту", відповідно до якого спірні земельні ділянки були передані померлому ОСОБА_8 у власність. Неотримання державного акта про право власності на зазначені земельні ділянки не позбавляло його права власності на них за його життя та не є підставою для виключення їх зі спадкової маси після його смерті. Крім того, земельні ділянки мають технічну документацію та кадастровий номер.

При цьому суд першої інстанції, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов до правильного висновку про те, що ОСОБА_8 належали земельні ділянки, розташовані на території Удобненської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області та по АДРЕСА_1, і він мав право їх заповідати своєму синові - ОСОБА_3

Районний суд правильно встановив усі фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно визначився із тим, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню, правильно та обґрунтовано поділив між сторонами: житловий будинок АДРЕСА_1; земельну ділянку, площею 0,70 га, розташовану на території Удобненської сільської ради, масив НОМЕР_3; причеп, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.