розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Біляївському районі Одеської області про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю та визнання права на отримання страхових виплат у зв'язку зі смертю матері, за касаційною скаргою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Біляївському районі Одеської області на рішення апеляційного суду Одеської області від 31 березня 2014 року,

У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 його матері - ОСОБА_4, він звернувся до відповідача для отримання страхової виплати у розмірі п'яти річних заробітних плат загиблої, для чого надав відповідні довідки міської ради, але відповідачем було повідомлено про необхідність підтвердити факт спільного проживання з матір'ю до її смерті відповідним рішенням суду.

Враховуючи вказане, позивач просив встановити факт спільного проживання однією сім'єю як матері та сина, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в АДРЕСА_1 до серпня 2008 року; визнати за ним право на отримання страхових виплат у сумі 30 тис. грн у зв'язку зі смертю матері - ОСОБА_4 та зобов'язати відповідача виплатити йому вказану грошову суму.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 20 серпня 2013 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 було відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 31 березня 2014 року, рішення суду першої інстанції було скасовано та у справі ухвалено нове рішення, яким позов було задоволено. Встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з його матір'ю ОСОБА_4 в АДРЕСА_1 до серпня 2008 року.

Визнано за ОСОБА_3 право на страхову виплату одноразової допомоги в порядку ч. 7 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", як члену сім'ї потерпілої ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

У касаційній скарзі відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Біляївському районі Одеської області просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції, виходив із того, що ОСОБА_3 не перебував на утриманні своєї матері ОСОБА_4, не був членом її сім'ї та не входить до кола осіб, які мають право на отримання одноразової допомоги. Крім того, не визнаючи факт проживання позивача із матір'ю ОСОБА_4 однією сім'єю, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 на час загибелі працювала, крім заробітної плати, отримувала пенсію і на час смерті у повнолітнього сина ОСОБА_3 стосовно матері не було прав та обов'язків, передбачених ст. 202 Сімейного кодексу України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_3, як член сім`ї померлої ОСОБА_4, мав право на одержання одноразової допомоги у розмірі не меншому за п'ятирічну заробітну плату потерпілого, відповідно до ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна виходячи з наступного.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 перебувала у трудових відносинах із Біляївським відділенням Одеського обласного управління акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія".

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.

31 липня 2008 року було затверджено акт про нещасний випадок зі смертельним наслідком пов'язаним з виробництвом.

За змістом ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року страхові виплати, які Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку, складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати пенсії по інвалідності потерпілому; 4) страхової виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника; 5) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 6) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання) мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.

Такими непрацездатними особами є: 1) діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років; 2) жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють; 3) інваліди - члени сім'ї потерпілого на час інвалідності; 4) неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов'язаний виплачувати аліменти; 5) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право. Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли 8-річного віку.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є обґрунтованим, під час встановлення фактичних обставин справи судом не були порушені норми цивільного процесуального законодавства й правильно застосовані норми матеріального права.

У свою чергу, вирішуючи справу, апеляційний суд дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Безпідставно скасувавши законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні процесуального та матеріального закону.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції.