розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторінг Україна" до другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Волинської області, прокуратури Волинської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звільнення майна з-під арешту, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторінг Україна" в особі представника - Кравчука Михайла Вікторовича, на рішення апеляційного суду Волинської області від 12 травня 2014 року,

У березні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторінг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторінг Україна") звернулося до суду з позовом до другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Волинської області (далі - ВДВС Луцького МУЮ Волинської області), прокуратури Волинської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звільнення майна з-під арешту.

Позовні вимоги товариство мотивувало тим, що накладенням арешту на земельні ділянки, що належать ОСОБА_3 й ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності, й які за договором від 7 серпня 2008 року передані в іпотеку банку, порушено першочергове право ТОВ "ОТП Факторінг Україна" на реалізацію предмета іпотеки у разі порушення основного зобов'язання.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 березня 2014 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, залучено публічне акціонерне товариство комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ КБ "Надра").

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 березня 2014 року позов ТОВ "ОТП Факторінг Україна" задоволено.

Звільнено з-під арешту, накладеного: постановою державного виконавця другого ВДВС Луцького МУЮ Волинської області Воробей О.А. (в/п № 28304656) від 22 серпня 2011 року; постановою старшого слідчого прокуратури Волинської області Лизуна А.С. від 26 лютого 2010 року; постановою старшого слідчого прокуратури Волинської області Лизуна А.С. від 1 березня 2010 року; постановою слідчого прокуратури Волинської області Юріна І.В. від 5 березня 2012 року, земельну ділянку, загальною площею 0,0300 га, що розташована по АДРЕСА_1, кадастровий номер 0710100000:11:045:0020.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 12 травня 2014 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 березня 2014 року скасовано, в задоволенні позовних вимог ТОВ "ОТП Факторінг Україна" відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ "ОТП Факторінг Україна" в особі представника - Кравчука М.В., просить рішення апеляційного суду Волинської області від 12 травня 2014 року скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 березня 2014 року, що було помилково скасовано.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що накладення арешту на об'єкт іпотеки в межах кримінальної справи перешкоджає іпотекодержателю реалізувати свої права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із безпідставності позовних вимог.

З такими висновками судів погодитись не можна.

Судом установлено, що 7 серпня 2008 року між АТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, згідно з яким відповідач отримав кредит у розмірі 154 800 доларів США.

У забезпечення належного виконання зобов'язань за вказаним договором, між банком і ОСОБА_3 та ОСОБА_4 того ж дня було укладено договір іпотеки, предметом якого є земельна ділянка загальною площею 0,0300 га, що розташована по АДРЕСА_1, кадастровий номер 0710100000:11:045:0020.

18 березня 2011 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторінг Україна" укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю до договору відступлення прав, відповідно до яких позивач набув право вимоги за договорами кредиту та іпотеки від 7 серпня 2008 року.

Постановою старшого слідчого прокуратури Волинської області Лизуна А.С. від 26 лютого 2010 року накладено арешт на все майно, належне ОСОБА_4

Постановами старшого слідчого прокуратури Волинської області Лизуна А.С. від 1 березня 2010 року та слідчого прокуратури Волинської області Юріна І.В. від 5 березня 2010 року накладено арешт на земельну ділянку, що розташована по АДРЕСА_1, кадастровий номер 0710100000:11:045:0020.

22 серпня 2011 року постановою державного виконавця другого ВДВС Луцького МУЮ Волинської області Воробей О.А. (в/п № 28304656) накладено арешт на все рухоме і нерухоме майно боржника ОСОБА_3

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 9 липня 2012 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, чч. 1, 3 ст. 209, ч. 2 ст. 366, ч. 5 ст. 27 КК України. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань, остаточно визначено ОСОБА_4 покарання у вигляді 5 років 1 місяця позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані із виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 3 роки та з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 6 листопада

2012 року вказаний вирок в частині засудження ОСОБА_4 за чч. 1, 3 ст. 209 КК України скасовано, справу в цій частині закрито на підставі п. 2 ст. 6 КК України. У решті вирок суду залишено без змін.

Пунктом 10 ч. 1 ст. 346 ЦК України встановлено, що право власності припиняється, зокрема у разі конфіскації.

Відповідно до положень ст. 354 ЦК України до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", якщо інше не встановлено Законом, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет перед незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Обтяжувачі, які зареєстрували обтяження одного і того ж рухомого майна одночасно, мають рівні права на задоволення своїх вимог. Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.

За змістом ст. 572 ЦК України та ст. 1 Закону України "Про заставу", в силу застави кредитор (заставодержатель) має право, у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно із ч. 1 ст. 575 ЦК України, ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. У силу іпотеки іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 (z0865-99) , та п. 3 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Згідно зі ст. 27 Закону України "Про заставу", застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених у законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи. Застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги, на іншу особу.

Статтею 28 вищевказаного Закону передбачено випадки, за яких припиняється застава, а саме: з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання; в разі загибелі заставленого майна; в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; в разі примусового продажу заставленого майна; при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави; в інших випадках припинення зобов'язання, установлених законом.

Отже, застава зберігає силу, якщо право власності переходить до іншої особи, тобто, припинення права власності не тягне припинення застави.

Згідно зі ст. 23 Закону України "Про іпотеку" особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

З огляду на вищевказане, хибним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що з припиненням права власності ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку припиняється право застави (іпотеки).

Крім того, зазначаючи про невідповідність обраного позивачем способу захисту порушеного права вимогам ст. 16 ЦК України, суд апеляційної інстанції не врахував того, що ТОВ "ОТП Факторінг Україна" не було учасником кримінального провадження за обвинуваченням

ОСОБА_4, а відтак - не має процесуального права на оскарження постанов слідчого, у тому числі про накладення арешту на майно, у порядку, визначеному КПК України (4651-17) .

При цьому апеляційний суд залишив поза увагою те, що державним виконавцем другого ВДВС Луцького МУЮ Волинської області Воробей О.А. (в/п № 28304656) 22 серпня 2011 року арешт на спірну земельну ділянку накладено не в рамках кримінального провадження, а в цивільному провадженні - у зв'язку з вирішенням питання про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "Надра".

Оскільки позовні вимоги стосувались питання про звільнення з-під арешту майна, право на яке у позивача, як іпотекодержателя, виникло із цивільних правовідносин, то у такому випадку позивач має право на захист свого порушеного права у спосіб, визначений ст. 15 ЦПК України, ст. ст. 15, 16 ЦК України.

Разом з тим, у порушення вимог ст. ст. 213- 214 ЦПК України суди попередніх інстанцій належним чином не визначилися з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не дали належної оцінки доводам і запереченням сторін у справі, не з'ясували всіх дійсних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, зокрема не з'ясували, чи виконано рішення суду про стягнення з

ОСОБА_3 заборгованості на користь ПАТ КБ "Надра" та вирок суду відносно ОСОБА_4, й, відповідно, не визначилися з особою належного відповідача, не врахувавши при цьому, що у випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Міністерства доходів і зборів України (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України у постанови "Про судову практику в справах про виключення майна з опису" від 27 серпня 1976 року № 6 (v0006700-76) в редакції від 30 червня 1978 року № 5).

Також, суди не звернули уваги на те, що спірна земельна ділянка належить відповідачам ОСОБА_3 (60/100) та ОСОБА_4 (40/100) на праві спільної часткової власності й не перевірили, чи поділена вона між відповідачами в натурі, не дослідили відповідної технічної документації, не з'ясували, чи існує можливість визначити частку кожного із них.

Враховуючи, що судами не дотримані всі вимоги процесуального закону, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення, та порушено норми матеріального права, ухвалені судові рішення законними та обґрунтованими визнати не можна, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторінг Україна" в особі представника - Кравчука Михайла Вікторовича, задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 березня 2014 року та рішення апеляційного суду Волинської області від 12 травня 2014 року скасувати.

Справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторінг Україна" до другого відділу державної виконавчої служби

Луцького міського управління юстиції Волинської області, прокуратури Волинської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звільнення майна з-під арешту передати на новий розгляд до суду першої інстанції.