розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Головного управління по м. Києву та Київської області до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2011 року та рішення апеляційного суду Київської області від 29 квітня 2014 року,

У листопаді 2011 року відкрите акціонерне товариство Державний ощадний банк України" в особі філії Головного управління по м. Києву та Київської області (далі - ВАТ "Ощадбанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_4 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором від 11 лютого 2008 року, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 112 303 грн. 15 коп., на забезпечення виконання умов якого із ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, за умовами якого відповідач передав в іпотеку банку земельну ділянку площею 0,111 га, що знаходиться на території Погребівської сільської ради у садовому товаристві "Юпитер" (далі - СТ "Юпитер") Васильківського району Київської області, оціночною вартістю 141 000 грн.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2011 року позов ВАТ "Ощадбанк" задоволено. Звернуто стягнення на нерухоме майно, що було передано ОСОБА_3 в іпотеку за іпотечним договором № 5643 від 11 лютого 2008 року, а саме - на земельну ділянку площею 0,111 га, що знаходиться в СТ "Юпитер" на території Погребівської сільської ради Васильківського району Київської області, шляхом реалізації вказаної земельної ділянки у примусовому порядку з прилюдних торгів на користь ВАТ "Ощадбанк" у рахунок погашення заборгованості у розмірі 112 303 грн. 15 коп. за кредитним договором № 2484 від 11 лютого 2008 року, укладеним між банком та ОСОБА_4 Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 29 квітня 2014 року доповнено резолютивну частину рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2011 року, зазначено, що "предмет іпотеки у вигляді земельної ділянки площею 0,111 га, кадастровий номер 3221486500:08:006:0125, що розташована на території Погребівської сільської ради у СТ "Юпитер" Васильківського району Київської області, підлягає реалізації за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом/ на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій". У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2011 року та рішення апеляційного суду Київської області від 29 квітня 2014 року скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із наявності правових підстав для задоволення вимог банку про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмету іпотеки з прилюдних торгів.

Апеляційний суд фактично погодився з такими висновками суду першої інстанції, при цьому зазначивши, що судом не зроблено висновки щодо визначення порядку звернення стягнення на іпотечне майно, зокрема не встановлено ціну предмету іпотеки.

Проте з таким висновками суду повністю погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що 11 лютого 2008 року між ВАТ "Ощадбанк" та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 2484, за умовами якого відповідач отримала кредит у сумі 70 500 грн. зі сплатою 15% річних строком до 11 лютого 2018 року.

У забезпечення належного виконання зобов'язань за вказаним договором, між банком та ОСОБА_3 того ж дня було укладено договір іпотеки № 5643, предметом якого є земельна ділянка площею 0,111 га, що знаходиться на території Погребівської сільської ради у СТ "Юпитер" Васильківського району Київської області, оціночною вартістю 141 000 грн.

Через неналежне виконання ОСОБА_4 взятих на себе зобов'язань виникла кредитна заборгованість, розмір якої за розрахунком позивача станом на 7 лютого 2011 року складає 112 303 грн. 15 коп., з яких

70 500 грн. - прострочена заборгованість за кредитом, 28 773 грн. 47 коп. - заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом, 5 650 грн.

96 коп. - пеня за несвоєчасне погашення кредиту, 7 378 грн. 72 коп. - пеня за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом.

Відповідно до положень ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

За правилами ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України), тобто встановлює певні юридичні наслідки у вигляді обов'язку сплатити певну суму, яка залежить не тільки від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, а й від часу такого невиконання.

Статтею 256 ЦК України визначено поняття позовної давності, згідно з якою це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_3 зазначав про пропуск банком строку позовної давності, про що він був позбавлений можливості заявити в суді першої інстанції, оскільки справу було розглянуто без його участі та заявник посилався на те, що не був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи.

До позовної заяви, яка судом зареєстрована 2 листопада 2011 року, ВАТ "Ощадбанк" було долучено копії листів від 7 травня 2008 року, адресованих ОСОБА_4 та ОСОБА_3, про погашення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі у строк до 7 червня 2008 року, у разі невиконання такої вимоги, банк зазначав про звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису або звернення до суду а.с. 29, 30).

Звертаючись до апеляційного суду із запереченнями на апеляційну скаргу ОСОБА_3 щодо пропуску банком строку позовної давності, ВАТ "Ощадбанк" надає суду копію листа-вимоги від 3 грудня 2008 року, адресованого ОСОБА_4, який предметом доказування у суді першої інстанції не був, та зазначає про те, що банком не пропущено строк позовної давності, визначений ст. 257 ЦК України.

Приймаючи рішення, апеляційний суд оцінює вказаний лист-вимогу від 3 грудня 2008 року як належний доказ, при цьому у порушення вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України не зазначає, якими поважними причинами було зумовлено неподання вказаного доказу до суду першої інстанції.

Доказів щодо звернення з вимогою про дострокове повернення кредитних коштів у грудні 2008 року до ОСОБА_3 банком суду взагалі не надано.

Апеляційний суд не визначився, з якого часу повинен відраховуватись строк позовної давності з урахуванням двох вимог про дострокове повернення кредитних коштів (від 7 травня 2008 року та від 3 грудня 2008 року); не врахував та не перевірив, чи змінює наявність вказаних вимог банку строк виконання умов кредитного договору.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За правилами ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Правова природа пені така, що строк позовної давності щодо її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Проте, суди попередніх інстанцій у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 303, 315 ЦПК України зазначених положень закону не врахували, не дослідили наданого позивачем розрахунку, зокрема розміру пені, не з'ясували період, за який відбулося її нарахування, з урахуванням встановлених договорами термінів виконання зобов'язань; належним чином не перевірили дотримання позивачем загального строку позовної давності для пред'явлення вимоги про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та строку позовної давності до вимог про стягнення пені, унаслідок чого, в тому числі, не встановили дійсного розміру кредитної заборгованості, яка підлягає стягненню на користь банку.

За таких обставин, ухвалені у справі судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2011 року та рішення апеляційного суду Київської області від 29 квітня 2014 року скасувати.

Справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Головного управління по м. Києву та Київської області до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки передати на новий розгляд до суду першої інстанції.