розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до державного підприємства "Суднобудівний завод ім. комунара" про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за касаційною скаргою державного підприємства "Суднобудівний завод ім. 61 комунара" на заочне рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 19 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 2 квітня 2014 року,

У грудні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 25 листопада 1998 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посаді охоронця-двірника. 31 серпня 2012 року його було звільнено з займаної посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. Позивач указував на те, що за час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, останнім йому не було виплачено заробітну плату у сумі 18 149 грн. 13 коп. Посилаючись на порушення відповідачем вимог ст. 116 КЗпП України, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі, а також середній заробіток за час затримки розрахунку з 31 серпня 2012 року по 1 грудня 2013 року.

Заочним рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 19 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 2 квітня 2014 року, стягнуто з ДП "Суднобудівний завод ім. 61 комунара" на користь ОСОБА_3 18 149 грн. 13 коп. заборгованості по заробітній платі та 21 282 грн. 75 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вирішено питання про судовий збір.

У касаційній скарзі ДП "Суднобудівний завод ім. 61 комунара" просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що при звільненні позивача з ним не було проведено повного розрахунку, а також не було виплачено заборгованість із заробітної плати, що дає підстави відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку.

Судами установлено, що ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з ДП "Суднобудівний завод ім. 61 комунара" з 25 листопада 1998 року по 31 серпня 2012 року.

31 серпня 2012 року ОСОБА_3 звільнився із займаної посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

При звільненні позивача, відповідач не провів повного розрахунку в частині виплати всіх належних сум працівникові. Згідно довідки від 13 грудня 2013 року до теперішнього часу існує заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 18 149 грн. 13 коп.

З матеріалів справи вбачається, що на час звернення позивача до суду з указаним позовом, ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 23 вересня 2009 року проти ДП "Суднобудівний завод ім. 61 комунара" порушено справу про банкрутство (а.с. 18).

Слід зазначити, що справи про банкрутство боржника, порушені господарськими судами до 19 січня 2013 року, не впливають на визначення юрисдикції справ про стягнення з боржника зарплати і їх слід розглядати в порядку цивільного судочинства.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (v0013700-99) установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таке ж роз'яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 (v004p710-12) у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статтей 117, 237-1 цього Кодексу.

Установивши, що відповідач не виплатив позивачу належні суми при звільненні, суди правомірно вважали, що цим самим є порушення ст. 117 КЗпП України, та стягнули середній заробіток за час затримки розрахунку по день постановлення рішення.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ч. 1 ст. 336, ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу державного підприємства "Суднобудівний завод ім. 61 комунара" відхилити.

Заочне рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 19 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 2 квітня 2014 року залишити без змін.