розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Колективного сільськогосподарського підприємства пайовиків "Дружба" до Долинської районної державної адміністрації Кіровоградської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Головне управління Держземагенства у Кіровоградській області, про визнання незаконним та скасування рішень, за касаційною скаргою Колективного сільськогосподарського підприємства пайовиків "Дружба" на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 22 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 19 лютого 2014 року,

У травні 2013 року Колективне сільськогосподарське підприємство пайовиків "Дружба" (далі - КСПП "Дружба") звернулося до суду з указаним позовом, у якому просило визнати недійсним розпорядження голови Долинської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 19 листопада 2012 року № 786-р про надання дозволу ОСОБА_3 щодо відведення земельної ділянки у власність на території Маловодянської сільської ради для ведення особистого селянського господарства; визнати недійсним розпорядження голови Долинської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 28 грудня 2012 року № 994-р про затвердження проекту землеустрою про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що з 1997 року на балансі КСПП "Дружба" знаходяться будівлі молочнотоварного комплексу, що розташовані на території Маловодянської сільської ради в с. Писанка Долинського району Кіровоградської області і належать на праві власності КСПП "Дружба". Після створення 20 червня 2000 року у КСПП "Дружба" ліквідаційної комісії, зазначене майно залишилося на балансі КСПП "Дружба" для подальшого розрахунку з кредиторами підприємства. 30 липня 2008 року КСПП "Дружба" та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу частини будівлі молочного комплексу, а саме: корівника з молочним блоком АДРЕСА_1. Вказаний договір визнано дійсним рішенням Долинського районного суду від 21 жовтня 2008 року. Проте 25 березня 2013 року голова ліквідаційної комісії КСПП "Дружба" ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_4 вимогу про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та будівлею, які знаходяться у його приватній власності. Разом з вимогою ОСОБА_4 додав копію плану меж земельної ділянки, з якого вбачається, що власником земельної ділянки є ОСОБА_3 Дана земельна ділянка знаходиться під забудовою КСПП "Дружба" і на ній розміщено об'єкти, що належать КСПП "Дружба", а саме: яма для стічних вод та каналізації - 6 шт.; яма резервного забору води - 1 шт. ОСОБА_4 усно повідомив голову ліквідаційної комісії про те, що розпорядженням голови Долинської районної державної дміністрації від 28 грудня 2012 року № 994-р ОСОБА_3 надано у власність спірну земельну ділянку, а вона в свою чергу продала її ОСОБА_4 На теперішній час ОСОБА_4 чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні належним їм майном, не допускає представників КСПП "Дружба" до об'єктів нерухомого майна, що утруднює їх продаж при ліквідації підприємства.

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 22 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 19 лютого 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення та ухвалу судів першої й апеляційної інстанцій, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.

Проте оскаржувані судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій зазначеним вимогам закону не відповідають.

Судами попередніх інстанцій установлено, що у 1995 році Долинською районною державною адміністрацією Кіровоградської області передано у колективну власність КСП "Дружба" 5539,5 га землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Долинської міської та Маловодянської сільської рад Кіровоградської області.

Відповідно до п. 1.5 статуту КСПП "Дружба" є правонаступником колишнього колгоспу "Дружба"

КСПП "Дружба" засновано шляхом реорганізації КСП "Дружба" на підставі рішення загальних зборів від 28 лютого 1997 року.

Відповідно до довідки відділу Держземагенства у Долинському районі Кіровоградської області від 20 червня 2013 року земельна ділянка загальною площею 1,7979 га, яка розташована на території Маловодянської сільської ради Долинського району Кіровоградської області, до земель колективної власності КСП "Дружба" не входила, форма власності на вказану ділянку - державна.

Також встановлено, що на теперішній час власником корівника з молочним блоком АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 1,7979 га на підставі договору купівлі-продажу від 12 березня 2013 року є ОСОБА_4

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що із копії проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 та плану цієї земельної ділянки майно, щодо якого позивач ставить вимоги про усунення перешкод у користуванні, а саме: яма для стічних вод - 6 шт., яма для резервного забору води - 1 шт. - не зазначені, крім того встановлено, що земельна ділянка площею 1,7979 га, яка передана ОСОБА_3 у власність, до земель колективної власності КСПП "Дружба" не входила, а позивачем не надано доказів наявності у нього будь-яких прав на спірну земельну ділянку, отже, оскаржуване розпорядження прийнято правомірно.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна, вони прийняті без встановлення всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та п. 2 ч. 1 ст. 3, ст. 321 ЦК УКраїни ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Ураховуючи, що згідно зі ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, то інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, проте при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник не може завдавати шкоди правам, свободам інших осіб, інтересам суспільства і зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Визнання недійсним правового акта, що порушує право власності, дозволяє власникові чи титульному володільцеві майна звернутися до суду з вимогою про визнання незаконним та скасувати правовий акт органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові та порушує права власника. Власник чи титульний володілець майна, права якого порушено внаслідок видання правового акта, має право вимагати відновлення того становища, що існувало до видання цього акта, а якщо це неможливо, то - відшкодування майнової та моральної шкоди.

У п. 33 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" (v0005740-14) роз'яснено, що застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані (статті 57- 59 ЦПК), на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об'єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.

Отже, вирішуючи даний спір, суду належало встановити, чи належить позивачу на праві власності майно, за захистом якого звернувся позивач, а саме: яма для стічних вод - 6 шт., яма для резервного забору води - 1 шт. У разі встановлення такого права, суд повинен визначити, чи порушується право позивача оскаржуваним рішенням, у разі встановлення порушення прав позивача суд повинен виходити з того, чи можливе відновлення порушеного права у спосіб, обраний позивачем.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд на порушення вимог ст. ст. 303, 304, 315 ЦПК України не перевірив в достатньому обсязі доводів апеляційної скарги, а також законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції по суті вирішеного спору.

Оскільки суди першої й апеляційної інстанцій на порушення вимог ст. ст. 212- 215, 303, 315 ЦПК України не дотрималися норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалене у справі рішення суду першої інстанції і постановлена ухвала суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.