розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Одеської міської ради про визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Одеської області від 26 лютого 2014 року,

У серпні 2008 року ОСОБА_4 звернулась до суду із зазначеним позовом до Одеської міської ради, мотивуючи його тим, що у 1966 році її матері ОСОБА_5, як працівнику будинку відпочинку "Маяк", було надано квартиру АДРЕСА_1. Після смерті матері позивачка залишилась проживати в зазначеній квартирі, провела її реконструкцію та збудувала підсобні приміщення. Позивачка зазначала, що вона неодноразово зверталась до органів місцевого самоврядування для вирішення питання щодо приватизації зазначеної квартири на своє ім'я, проте в задоволенні заяв їй було відмовлено у зв'язку із тим, що спірна квартира не має статусу житлового приміщення та не зареєстрована.

Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила суд визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 з підстав, передбачених ст. 344 ЦК України.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2010 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на самочинно реконструйовану квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 26 лютого 2014 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2010 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить суд касаційної інстанції скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Частиною 4 статті 10 ЦПК України встановлено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (частина 1 статті 11 ЦПК України).

Відповідно до статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Статтею 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що позивачка не довела набуття нею права власності на спірну квартиру відповідно до вимог ст. 344 ЦК України. При цьому апеляційний суд врахував факт наявності іншого спадкоємця померлої ОСОБА_5, який був зареєстрований у спірній квартирі з 1994 року.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом правильно встановлено та належно перевірено обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судове рішення ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його зміни чи скасування немає.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ