розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування збитків, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 листопада 2013 року та рішення апеляційного суду Хмельницької області від 20 січня 2014 року,

У червні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із указаним позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_4 на його користь 54 518 грн 42 коп. у рахунок відшкодування завданих йому збитків.

В обґрунтування позову зазначав, що рішенням Хмельницького міського суду від 8 вересня 2000 року із ОСОБА_4 стягнуто на його користь 4 750 дол. США боргу. Рішення суду набрало законної сили, однак ОСОБА_4 у добровільному порядку його не виконав. 9 жовтня 2000 року Хмельницьким міським судом було видано виконавчий лист № 2-4299/00, який було звернуто до виконання державною виконавчою службою м. Хмельницького в порядку примусового виконання. В ході виконавчого провадження в рахунок часткового погашення заборгованості відповідач передав йому право власності на належну йому 1/3 частину квартири АДРЕСА_1. Однак, на той час вартість зазначеного нерухомого майна становила 7 996 грн 80 коп., тоді як сума боргу в еквіваленті на національну валюту становила 25 835 грн. Ураховуючи те, що заборгованість погашено не у повному обсязі, вважав, що йому спричинені збитки, які підлягають стягненню з відповідача у заявленому розмірі.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 листопада 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 20 січня 2014 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 з інших підстав.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що зобов'язання відповідачем повністю виконані під час примусового виконання рішення Хмельницького міського суду від 8 вересня 2000 року державною виконавчою службою шляхом звернення стягнення на належну боржнику 1/3 частину однокімнатної квартири АДРЕСА_1, власником якої став позивач.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, виходив із того, що хоча висновок суду про повне виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем є помилковим, однак останнім пропущено строк позовної давності для звернення до суду, який має відраховуватися з 2000 року.

Проте погодитися із такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами установлено, що рішенням Хмельницького міського суду від 8 вересня 2000 року із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнуто 4 750 дол. США боргу.

9 жовтня 2000 року Хмельницьким міським судом було видано виконавчий лист № 2-4299/00, який було звернуто до виконання державною виконавчою службою м. Хмельницького в порядку примусового виконання. В ході виконавчого провадження в рахунок погашення боргу відповідач передав ОСОБА_3 право власності на належну йому 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом № 1474 від 28 березня 2003 року, виданим приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_5 Вартість переданого майна становила 7 996 грн 80 грн.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у результаті переходу права власності на указане нерухоме майно до ОСОБА_3 сума заборгованості, яка в еквіваленті у національній валюті станом на час виконання рішення становила 25 835 грн, була погашена відповідачем не у повному обсязі.

Відповідно до п. 3.19 Інструкції з діловодства в органах державної виконавчої служби № 470/7 від 5 липня 1999 року (v0470323-99) , яка діяла до 2008 року, строк зберігання переданих до архіву завершених виконавчих проваджень становить 3 роки. Акти знищення виконавчих проваджень, переданих до архіву, зберігаються у номенклатурній справі.

Дані про те, що виконавче провадження за виконавчим листом № 2-4299/00 від 9 жовтня 2000 року було закінчено або знищено за закінченням терміну зберігання, в матеріалах справи відсутні, як і відсутні дані про те, що позивач отримував постанову про закінчення виконавчого провадження ще у 2004 році та з цього часу знав про порушення свого права. А тому такий висновок суду першої інстанції є передчасним та ґрунтується на припущенні (а. с. 31).

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 22, п. 2 ч. ч. 2, 4 ст. 623 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Звертаючись до суду із позовом про стягнення із ОСОБА_4 суми неповернутого боргу у розмірі 17 838 грн 45 коп. з урахуванням індексу інфляції, що загалом становить 54 518 грн 42 коп., ОСОБА_3 керувався нормами ст. 623 ЦК України щодо обов'язку боржника відшкодувати кредиторові завдані збитки.

При цьому обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, передбачений положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, аналізуючи положення ст. ст. 623 та 625 ЦК України, інфляційні втрати не є збитками у розумінні ст. ст. 22, 623 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних і юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Позивач на свій розсуд визначає склад сторін, предмет позову та обирає спосіб захисту порушеного права.

Недоведеність вимог або ж неможливість захисту порушеного права позивача обраним ним способом є підставою для відмови у позові.

Разом з тим, суд першої інстанції, у порушення вимог ч. 6 ст. 130 ЦПК України, позовні вимоги ОСОБА_3 та підстави для їх задоволення не уточнив, вирішив спір керуючись положеннями ст. 623 ЦК України, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, не надавши жодної оцінки вимогам позивача щодо застосування до залишку заборгованості індексу інфляції.

Переглядаючи рішення в апеляційному порядку, апеляційний суд у порушення вимог ст. 303 ЦПК України на зазначені положення закону та обставини справи увагу не звернув, не перевірив законність ухваленого рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, та у межах своїх повноважень не усунув допущених районним судом недоліків, передчасно застосував до спірних правовідносин положення ЦК УРСР (1540-06) 1963 року та відмовив у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності.

При новому розгляді справи судам необхідно встановити, з якого часу почалося порушення ОСОБА_4 права позивача у зв'язку із неповним погашенням заборгованості за договором позики та невиконанням ним попереднього рішення суду, та коли про ці обставини стало відомо позивачу.

Окрім наведеного, при новому розгляді справи судам необхідно враховувати, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні, тому норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене у гривнях.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 не виконав грошове зобов'язання, яке внаслідок ухвалення судового рішення від 8 вересня 2000 року було виражене у доларах США.

Також, слід звернути увагу на те, що ОСОБА_3 вимоги щодо стягнення із ОСОБА_4 3 % річних від простроченої суми боргу у суді першої інстанції не заявляв, а тому вони у відповідності до ст. 11 ЦПК України не можуть бути предметом розгляду.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 листопада 2013 року та рішення апеляційного суду Хмельницької області від 20 січня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.