розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Якимівського району Запорізької області до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, визнання недійсним акта на право власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 15 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 27 листопада 2013 року,

У червні 2013 року прокурор Якимівського району Запорізької області звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області № 18 від 14 липня 2011 року та визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім'я ОСОБА_6 та зобов'язати останнього повернути земельну ділянку. Свої вимоги обґрунтовував тим, що при проведенні перевірки було встановлено, що земельна ділянка була передана відповідачу з порушенням вимог земельного та водного законодавства, оскільки знаходиться в межах двокілометрової прибережної захисної смуги Азовського моря.

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 15 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 27 листопада 2013 року, позовні вимоги прокурора Якимівського району Запорізької області задоволено. Визнано незаконним та скасовано п. 1.4, п. 2 рішення Кирилівської селищної ради № 18 від 14 липня 2011 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки". Визнано недійсним виданий ОСОБА_6 державний акт серії ЯЛ № 672619 від 26 січня 2012 року на право власності на земельну ділянку площею 0,0726 га кадастровий № 2320355400:11:001:0425.

Визнано незаконною та скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на земельну ділянку по АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах двокілометрової прибережної захисної смуги Азовського моря, тому відповідно до положень статей 58, 84 ЗК України, статей 3-5 ВК України не може передаватись у приватну власність, а отже ОСОБА_6 набув право власності на спірну земельну ділянку всупереч вимогам закону та за відсутності проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 14 липня 2011 року № 18 затверджено технічну документацію та передано у приватну власність ОСОБА_6 земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,0726 га для індивідуального дачного будівництва в межах норм безоплатної приватизації. На підставі вищевказаного рішення 26 січня 2012 року ОСОБА_6 отримав державний акт серії ЯЛ № 672619 на право власності на земельну ділянку.

Відповідно до ст. 116 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Згідно зі ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Рішенням Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 10 грудня 2010 року № 56 ОСОБА_6 надано згоду на передачу у власність земельної ділянки для дачного будівництва орієнтованою площею 0,0726 га за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язано його розробити технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку (а.с. 18).

Рішенням Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 14 липня 2011 року № 18 затверджено ОСОБА_6 технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку площею 0,0726 га для індивідуального дачного будівництва у АДРЕСА_1 (а.с. 9).

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_6 видано державний акт серії ЯЛ № 672619 на право власності на спірну земельну ділянку (а.с. 10).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, прокурор посилався на те, що при передачі спірної земельної ділянки, яка розташована в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря, у власність відповідача порушено порядок, встановлений чинним законодавством, а саме, не розроблено проект землеустрою спірної земельної ділянки та не проведена обов'язкова державна експертиза землевпорядної документації.

Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду та віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до статті 21 ЗК України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною, тощо.

За положеннями частини першої статті 3 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

Частина друга статті 3 ВК України визначає, що до водного фонду України належать: поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до пункту "а" частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами.

Крім того, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню водного фонду.

Так, за положеннями статті 4 ВК України, статті 58 ЗК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) до таких земель відносяться землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Крім того, за положеннями частини четвертої статті 88 ВК України у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Водночас за змістом пункту 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Мінприроди України від 05.11.2004 року № 434 (z1470-04) (далі - Порядок № 434) у разі відсутності землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 року № 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них" (486-96-п) (далі - Постанова № 486), з урахуванням конкретної ситуації.

Таким чином, землі зайняті поверхневими водами: природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами і іншими водними об'єктами та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на яких знаходиться водний фонд України та на який розповсюджується окремий порядок надання та використання.

Відповідно до положень частини першої статті 84 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час прийняття рішень про надання земельних ділянок) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі водного фонду, крім випадків визначених цим Кодексом ( пункт "г" частини третьої статті 83 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час прийняття рішень про надання земельних ділянок у власність)).

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин).

Так, частиною першою статті 59 ЗК України передбачено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України)

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо ( частина четверта статті 59 ЗК України)

Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерела; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до схеми місцезнаходження земельної ділянки, кадастрового плану землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, остання знаходиться в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря.

Крім того, за змістом частини четвертої статті 88 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 434 (z1470-04) розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно технічної документації, а на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови (пункт 10 зазначеного Порядку).

Отже, за системним аналізом законодавства на час виникнення правовідносин, відповідно до положень статті 88 ВК України, Порядку № 434 (z1470-04) , Постанови № 486 (486-96-п) розмір та межі прибережних захисних смуг встановлювались за проектами землеустрою (термін та зміст за статтями 50- 54 Закону України "Про землеустрій"), а на землях населених пунктів відповідно до існуючих на час встановлення конкретних умов забудови, а при наданні в користування земельних ділянок навколо зазначених та інших водних об'єктів, у разі відсутності землевпорядної документації (документації із землеустрою, проекту землеустрою) та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів, збереження водних об'єктів повинно бути досягнуто шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Постанови № 486 (486-96-п) з урахуванням конкретної ситуації.

Указаний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року № 6-16цс14 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

З огляду на зазначені вимоги закону, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності, правильно визначивши, які правовідносини випливають із встановлених обставин справи, суди попередніх інстанцій обґрунтовано задовольнили позовні вимоги прокурора, виходячи з того, що спірна земельна ділянка розташована в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря, а тому рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області про надання земельної ділянки відповідачу прийнято з порушенням положень чинного законодавства.

Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Наведені в скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваних судових рішень.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами матеріального права і порушення норм процесуального права безпідставні.