розглянувши цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Шуліки Аліни Володимирівни, яка діє від імені публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 6 листопада 2013 року,

У липні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" звернулося до суду з указаним позовом. Зазначало, що 14 листопада 2005 року між сторонами було укладено кредитний договір, відповідно до якого банк надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 4 000 грн, а остання зобов'язувалась повернути його у строк до 20 листопада 2008 року і сплатити проценти за користування ним у розмірі 24 % річних. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за кредитним договором станом на 27 червня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 61 814 грн 10 коп. Посилаючись на наведене, просило задовольнити позов.

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 вересня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 6 листопада 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

Шуліка А.В., яка діє від імені публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що підставою для такої відмови має бути сплив позовної давності.

Проте з цими висновками судів погодитись не можна.

Судами встановлено, що 14 листопада 2005 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого відповідачу надано кредит на споживчі цілі в розмірі 4000 грн на строк до 20 листопада 2008 року зі сплатою 24 % річних за користуванням ним.

У зв'язку з тим, що після 9 лютого 2007 року ОСОБА_3 жодних платежів у рахунок погашення кредиту не сплачувала, станом на 27 червня 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 58812 грн 58 коп.

Згідно зі ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

За змістом ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України). ЦК України (435-15) не передбачає заборони пред'явлення окремих вимог у зв'язку з пропущенням позовної давності.

У той же час, п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв'язку з самою ч. 11 ст. 11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

Вирішуючи спір по суті, на порушення приписів ст. ст. 212, 303 ЦПК України, суди на зазначене уваги не звернули та за відсутності в матеріалах справи заяви відповідача про застосування строків позовної давності, дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позову у зв'язку із спливом позовної давності.

Наведені порушення норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, в зв'язку з чим вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу Шуліки Аліни Володимирівни, яка діє від імені публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", задовольнити.

Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 6 листопада 2013 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.