розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Сімферопольської міської ради про визнання спадкоємцем прав та обов'язків забудовника земельної ділянки, за касаційною скаргою Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим на заочне рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 27 березня 2013 року, додаткове рішення Сімферопольського районного суду м. Сімферополя від 15 липня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 08 жовтня 2013 року,

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати його спадкоємцем прав та обов'язків забудовника земельної ділянки АДРЕСА_1 після смерті батька ОСОБА_4

Свої вимоги обґрунтовував тим, що для оформлення спадщини на будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 він звернувся до Першої державної нотаріальної контори. Однак у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на майно свідоцтво про право на спадщину він не отримав.

Зазначав, що рішенням Сімферопольської районної ради народних депутатів від 11 червня 1991 року № 206-6 його батьку дозволено забудову земельної ділянки АДРЕСА_1

Рішенням виконавчого комітету Сімферопольської міської ради народних депутатів Республіки Крим від 22 серпня 1997 року № 1385 строк забудови земельної ділянки у АДРЕСА_1 був продовжений до 31 грудня 1999 року.

На земельній ділянці АДРЕСА_1 його батько ОСОБА_4 збудував житловий будинок, що зазначено у технічному звіті про видачу державного акта на право користування землею, складеному Сімферопольським міжміськими бюро технічної інвентаризації 28 жовтня 1997 року.

Він (позивач) є єдиним спадкоємцем після померлого батька.

Посилаючись на те, що його батько за життя не отримав правовстановлюючих документів на зазначені вище будинок та земельну ділянку, просив задовольнити позов.

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 27 березня 2013 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, права та обов'язки забудовника земельної ділянки АДРЕСА_1

Додатковим рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя від 15 липня 2013 року з Сімферопольської міської ради на користь ОСОБА_3 стягнуто суму сплаченого судового збору в розмірі 107,30 грн.

Ухвалою Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 24 травня 2013 року заяву Сімферопольської міської ради про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 08 жовтня 2013 року заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі Сімферопольська міська рада просить скасувати заочне й додаткове рішення та ухвалу судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, мотивуючи свою вимогу порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Судами під час розгляду справи встановлено, що рішенням Сімферопольської районної ради народних депутатів від 11 червня 1991 року № 206-6 ОСОБА_4 дозволено забудову земельної ділянки в АДРЕСА_1 площею 0,08 га на землях колгоспу "Радянська Україна", що погоджено з дирекцією колгоспу та виконкомом Чистенської сільської ради, після отримання паспорту будівництва в УДА м. Сімферополя.

Рішенням виконкому Сімферопольської районної ради № 1385 від 22 серпня 1997 року ОСОБА_4 продовжено до 31 грудня 1999 року строк закінчення будівництва індивідуального житлового будинку в АДРЕСА_1

На підставі рішення про виділення земельної ділянки від 11 червня 1991 року № 206 на ім'я ОСОБА_4 28 жовтня 1997 року виготовлено план та технічний звіт з видачі державного акта на право користування земельною ділянкою АДРЕСА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 помер.

Єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 є його син ОСОБА_3, який звернувся із заявою про прийняття спадщини до Першої Сімферопольської державної нотаріальної контори, у зв'язку з чим заведена спадкова справа № 185/2006.

Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя від 17 січня 2006 року ОСОБА_3 продовжено строк на прийняття спадщини.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що до складу спадщини входять усі майнові права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на час його смерті, в тому числі й права забудовника.

З такими висновками погодитися не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Однак, визнаючи за позивачем права та обов'язки забудовника земельної ділянки у порядку спадкування, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що Сімферопольська районна рада, яка є відповідачем у цій справі, ніяким чином не порушувала його права як спадкоємця.

Крім того, вирішуючи спір, суд не звернув увагу на те, що умовою для переходу в порядку спадкування конкретного права чи обов'язку є набуття їх спадкодавцем у встановленому законом порядку.

За змістом ст.ст. 19, 22, 23 ЗК України, який набув чинності з березня 1991 року, надання земельних ділянок у користування відноситься до компетенції місцевих рад. Право власності чи користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі і одержання документа, що засвідчує це право, а саме державного акта. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Права та обов'язки забудовника врегульовані Законом України "Про забудову і планування територій" (1699-14) та Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) .

Суд, визнаючи право забудовника за спадкоємцем, не зазначив чи мав спадкодавець акт відведення земельної ділянки під забудову, дозволи на забудову з огляду на те, що рішенням виконавчого комітету Сімферопольської районної ради від 22 серпня 1997 року № 1385 спірна земельна ділянка виділялась за умови дотримання порядку, встановленого рішенням виконавчого комітету райради від 11 червня 1991 року № 206.

Так, згідно з зазначеним вище рішенням від 11 червня 1991 року у забудовника ОСОБА_4 могли виникнути права та обов'язки забудовника земельної ділянки АДРЕСА_1 лише у разі отримання будівельного паспорта в УДА м. Сімферополя та укладення з Сімферопольським УЖКГ договору про користування земельною ділянкою.

Задовольняючи позов, суд, при цьому, не з'ясував чи належало спадкодавцю право щодо користування земельною ділянкою на момент відкриття спадщини (2003 рік) і чи входить це право до спадкової маси.

В матеріалах справи відсутні докази, що померлий ОСОБА_4 отримував правовстановлюючий документ на право користування чи власності на земельну ділянку.

Перевіряючи в апеляційному порядку законність і обґрунтованість рішення місцевого суду, апеляційний суд також не звернув уваги на вищезазначене.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" (v0012700-08) , перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Оскільки обставини, пов'язані із перевіркою доводів сторін та оцінкою наданих сторонами доказів, характеру спірних правовідносин та норми права, яка підлягає застосуванню, судом не з'ясовувались неналежним чином, чим порушено норми процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179, 303, 307 ЦПК ) і таке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, то відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК ухвалене у справі судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 342, 344, 345 ЦПК , колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 08 жовтня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.