розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення апеляційного суду Донецької області від 28 листопада 2013 року,

У лютому 2013 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду із указаним позовом, у якому просило стягнути із ОСОБА_3 на свою користь заборгованість у розмірі 26 419 грн 08 коп. та судові витрати по справі.

В обґрунтування заявленого позову ПАТ КБ "ПриватБанк" зазначало, що відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору від 22 листопада 2006 року відповідач отримав кредит у розмірі 1 157 грн 20 коп. зі сплатою 24 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення до 22 листопада 2007 року. У результаті порушення позичальником норм закону та умов договору станом на 31 січня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 26 419 грн 08 коп., з яких: 1 157 грн 20 коп. - заборгованість за кредитом, 8 899 грн 82 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 187 грн 44 коп. - заборгованість по комісії, 14 440 грн 38 коп. - пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, 500 грн - штраф (фіксована частина), 1 234 грн 24 коп. - штраф (процентна складова).

Ураховуючи викладене, позивач просив задовольнити позов та стягнути із ОСОБА_3 заборгованість у вказаному вище розмірі.

Рішенням Куйбишевського районного суду м. Донецька від 4 квітня 2013 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість у розмірі 13 135 грн 90 коп., а також судові витрати. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 28 листопада 2013 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції виходив із того, що відповідач умови договору не виконував, а тому утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача. При цьому суд врахував часткове визнання позову відповідачем та визнав за можливе зменшити розмір неустойки (пені) з 14 440 грн 38 коп. до 1 157 грн 20 коп.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк", суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач пропустив строк позовної давності для вимоги про повернення кредиту, строк давності якої минув.

Проте погодитись із таким висновком суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22 листопада 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого відповідачу був наданий кредит у розмірі 1 157 грн 20 коп. зі сплатою 24 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення до 22 листопада 2007 року. Свої зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі ОСОБА_3 не виконав і станом на 31 січня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 26 419 грн 08 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а відповідно до вимог ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Сплив позовної давності є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України). ЦК України (435-15) не передбачає заборони пред'явлення окремих вимог у зв'язку з пропущенням позовної давності.

Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Пункт 7 ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв'язку з самою ч. 11 ст. 11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

Суд, пославшись на п. 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 (v0005740-12) "Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", не звернув уваги на зміни в законодавстві й на те, що в зазначеному пункті постанови роз'яснюються застосування ч. 13, а не ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

Отже, для застосування судом першої інстанції позовної давності необхідна заява відповідача, зроблена ним до винесення рішення, якої у справі немає.

Відповідач ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції посилався на те, що він неодноразово заявляв у суді першої інстанції про застосування позовної давності до вимог ПАТ КБ "ПриватБанк".

Зазначені обставини підлягають перевірці, оскільки із протоколу судового засідання від 4 квітня 2013 року убачається, що відповідач ОСОБА_3 був присутній у судовому засіданні та заявляв про часткове визнання позову ПАТ КБ "ПриватБанк".

Дані про те, що відповідач у суді першої інстанції неодноразово заявляв про застосування позовної давності або ж про те, що у відповідності до вимог ст. 199 ЦПК України ним протягом трьох днів з дня проголошення рішення у справі подавалися до суду письмові зауваження щодо неповноти або неправильності запису судового засідання, в матеріалах справи відсутні.

Окрім того, із чотирьох призначених судових засідань у суді першої інстанції, відповідач був присутнім лише на одному з них - 4 квітня 2013 року.

Суд апеляційної інстанції у порушення ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України на вищезазначені положення закону та обставини справи уваги не звернув, не встановив дійсних прав і обов'язків сторін, які випливають з кредитного договору та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" у зв'язку з пропуском строку позовної давності, яка застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ