розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Державного підприємства "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим" до ОСОБА_3, Центрального відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим про стягнення коштів,

за касаційною скаргою Державного підприємства "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим" на рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 15 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 28 жовтня 2013 року,

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 1 червня 2012 року було задоволено позов ОСОБА_3 до Державного підприємства "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим" (далі - ДПРПЦ) і ухвалено: поновити ОСОБА_3 з 22 лютого 2011 року на посаді директора з економічних питань ДПРПЦ, стягнути з ДПРПЦ на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 296 393,31 грн. Зазначене рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць судом допущено до негайного виконання.

Вказане рішення ДПРПЦ було оскаржено в апеляційному порядку, а в частині, допущеної до негайного виконання, звернуто до виконання через Центральний ВДВС Сімферопольського МУЮ.

4 вересня 2012 року в примусовому порядку з ДПРПЦ стягнуто на користь ОСОБА_3 19 581,54 грн середнього заробітку за місяць вимушеного прогулу, а також стягнуто на рахунок виконавчої служби 2 058,15 грн виконавчого збору.

В подальшому, 20 вересня 2012 року Апеляційним судом Автономної Республіки Крим вказане рішення суду першої інстанції було скасовано і постановлено нове, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково, стягнуто на його користь з ДПРПЦ 64 085,04 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а в задоволенні решти вимог позову відмовлено.

4 жовтня 2012 року на виконання зазначеного рішення ДПРПЦ добровільно перерахувало ОСОБА_3 44 503,50 грн, тобто суму за відрахуванням коштів вже сплачених на виконання рішення суду першої інстанції.

Проте, 5 лютого 2013 року Центральним ВДВС Сімферопольського МУЮ в примусовому порядку з ДПРПЦ було стягнуто на користь ОСОБА_3 залишок суми за рішенням апеляційного суму, а саме 19 581,54 грн.

Посилаючись на те, що фактично відбулось стягнення однієї і тієї ж суми за одних і тих же підстав двічі, представник ДПРПЦ в лютому 2013 року заявив позов, за яким просив стягнути на користь підприємства з ОСОБА_3 19 581,54 грн; з Центрального ВДВС Сімферопольського МУЮ - 2 058,15 грн, як такі, що набуті без належної на те правової підстави.

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 15 квітня 2013 року в задоволенні позовних вимог ДПРПЦ відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 28 жовтня 2013 року рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 15 квітня 2013 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ДПРПЦ просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги ДПРПЦ задовольнити у повному обсязі, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм матеріального права та неправильним застосуванням норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з безпідставності позовних вимог, які заявлено на підставі ст. 1212 ЦК України.

З такими висновками судів погодитись не можна, оскільки ці висновки суперечать вимогам закону та не ґрунтуються на матеріалах справи.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 1 червня 2012 року задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та ухвалено поновити на роботі ОСОБА_3 на посаді заступника директора з економічних питань з 22 лютого 2011 року. Стягнути з ДПРПЦ на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 296 393,31 грн. Зазначене рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено судом до негайного виконання.

Рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 1 червня 2012 року було оскаржене ДПРПЦ в апеляційному порядку.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим від 20 вересня 2013 року скасовано рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 01 червня 2012 року і ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково, стягнуто на його користь з ДПРПЦ 64 085,04 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а в задоволенні решти вимог позову відмовлено.

4 жовтня 2012 року на виконання зазначеного рішення ДПРПЦ добровільно перерахувало ОСОБА_3 44 503,50 грн тобто суму за відрахуванням коштів вже сплачених на виконання рішення суду першої інстанції (а.с. 14).

Разом із цим 5 лютого 2013 року Центральним ВДВС Сімферопольського МУЮ в примусовому порядку з ДПРПЦ на користь ОСОБА_3 стягнуто залишок суми за рішенням суду апеляційної інстанції, а саме: 19 581,54 грн (а.с. 15).

Питання про поворот виконання судового рішення вирішується судом апеляційної чи касаційної інстанції відповідно до ст. 380 ЦПК України якщо, скасувавши рішення, він закриває провадження у справі, залишає позов без розгляду, відмовляє в позові повністю або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернено на новий розгляд, а при новому розгляді справи в позові відмовлено або позовні вимоги задоволено в меншому розмірі, або провадження у справі закрито чи заяву залишено без розгляду, суд, ухвалюючи рішення, повинен зобов'язати позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим рішенням.

Разом із тим відповідно до ч. 2 ст. 282 ЦПК України у справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що з позивача проведено подвійне стягнення грошових коштів за рішенням суду саме з вини Центрального відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим, діями органу виконання судового рішення, а тому заподіяна майнова шкода. ДПРПЦ бажає стягнути з відповідача кошти у зв'язку з тим, що фактично відбулось стягнення однієї і тієї ж суми за одних і тих же підстав двічі, представник ДПРПЦ в лютому 2013 року заявив позов, за яким просив стягнути на користь підприємства з ОСОБА_3- 19 581,54 грн і з Центрального ВДВС Сімферопольського МУЮ - 2 058,15 грн, як такі, що набуті без належної на те правової підстави.

Поза увагою судів залишилося те, що ст. 1212 ЦК України регулює зобов'язання з безпідставного придбання майна, яке виникає за наявності таких умов: має місце набуття або зберігання майна; набуття або зберігання здійснено за рахунок іншої особи; відсутні правові підстави для набуття або зберігання майна.

З огляду на викладене, суд першої інстанції у порушення ст. ст. 213, 214 ЦПК України не встановив характер правовідносин між сторонами, не звернув уваги на підстави позову, належним чином не мотивував, із яких підстав відмовив у позові: чи у зв'язку з тим, що правовідносини не врегульовано ст. ст. 215, 1212 ЦК України, чи тим, що на них поширюються положення ст. 1215 ЦК України.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у порушення ст. ст. 303, 315 ЦПК України зазначені порушення норм матеріального та процесуального права не усунув; не перевірив належним чином доводи апеляційної скарги, твердження і заперечення сторін; також не встановив характер спірних правовідносин; не взяв до уваги підстави позову та положення ст. 380 ЦПК України та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин відповідно до ст. 338 ЦПК України постановлені у справі ухвали підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Державного підприємства "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим" задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 15 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 28 жовтня 2013 року скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.