головуючого Ткачука О.С., суддів: Висоцької В.С., Умнової О.В., Колодійчука В.М., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі товариства з обмеженою відповідальністю про відшкодування збитків, спричинених внаслідок порушення умов договору, за касаційною скаргою ОСОБА_6, представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7, на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 01 жовтня 2013 року,

У березні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, у якому, з врахуванням уточнених предмету та підстав позову, на підставі ст. 627 ЦК України, ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів", просила стягнути з відповідача на свою користь 556 312 грн 64 коп. в рахунок відшкодування збитків, спричинених внаслідок порушення відповідачем умов договору резервування приміщення від 22 квітня 2008 року, 1 737 374 грн 40 коп. пені, 3 219 грн судового збору та 38 800 грн понесених витрат на правову допомогу.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що багатопрофільним підприємством "Солідарність" було порушено умови, укладеного 22 квітня 2008 року з нею договору резервування приміщення, а саме вчасно не проведено будівництво та не здійснено прийняття в експлуатацію квартири, що була предметом угоди між сторонами, крім того, вчасно не повідомлено та не передано ОСОБА_6 документів необхідних для оформлення права власності на квартиру, що призвело до понесення позивачем значних збитків при подальшому продажі такої нерухомості та виконанні кредитних зобов'язань ОСОБА_6 пов'язаних з придбанням у її власність цієї квартири.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 01 жовтня 2013 року, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7, просять скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити у справі нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що 22 квітня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено договір резервування приміщення (далі - Договір резервування) - квартири АДРЕСА_1 (далі - квартира) (а. с. 12-15).

Пунктом 2.1 Договору резервування визначено, що відповідач зобов'язався збудувати, ввести в експлуатацію та передати у власність об'єкт нерухомості позивачу. Позивач зобов'язалася придбати у власність повний пакет облігацій, емітованих підприємством, у визначений інформацію та договором термін, пред'явити повний пакет облігацій до погашення та прийняти об'єкт нерухомості на визначений договором умовах.

Згідно п. 2.2 Договору резервування, планове закінчення будівництва та введення будинку в експлуатацію визначено 31 грудня 2008 року.

За Актами № СД-0049/1 та № СД-0049/2 від 26 лютого 2009 року (а. с. 19-20), позивач пред'явила до погашення 9 294 шт. облігацій, що складає повний пакет облігацій, що визначений п. 2.4 Договору резервування, купівля яких надає виключне майнове право на отримання приміщення при погашенні облігацій.

Свідоцтвом N 92600000236 про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил від 28 серпня 2009 року, засвідчено про відповідність закінченого будівництвом об'єкта, а саме будинку АДРЕСА_2 проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил та підтверджено його готовність до експлуатації (а. с. 22).

Відповідно до Акту прийому-передачі технічного паспорту від 19 липня 2010 року, позивачу було передано відповідачем технічний паспорт від 01 жовтня 2008 року на квартиру (а. с. 23).

Довідкою № 448 від 27 липня 2010 року, відповідач підтвердив, що згідно з умовами Договору резервування позивач придбала на вторинному ринку Пакет облігацій у розмірі 9 210 шт.

В погашення зазначеного пакету облігацій, згідно Акту прийому-передачі квартири від 24 вересня 2009 року, передано Квартиру, вартістю 482 604 грн (а. с. 21)

22 вересня 2010 року Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради видано свідоцтво про право власності, яким посвідчено, що квартира належить на праві власності позивачу (а. с. 27).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з безпідставності вимог ОСОБА_6 у зв'язку з наступними обставинами.

31 березня 2008 року позивачем було укладено кредитний договір, згідно умов якого їй було надано банком у тимчасове користування грошові кошти в розмірі 484 400 грн зі сплатою 14,25 % річних. Кредит надано на поточні потреби (а. с. 28-30). 22 квітня 2008 року позивач уклала Договір комісії з товариством з обмеженою відповідальністю "Деннік".

Частину грошових коштів, отриманих за іншим кредитним договором та кредитні кошти згідно договору від 31 березня 2008 року в загальному розмірі 551 385 грн 84 коп. ОСОБА_6 було перераховано на рахунок комісіонера для придбання за ці кошти повного пакету облігацій за квартиру.

У період з 01 грудня 2009 року (дата планового закінчення будівництва об'єкту) по 27 липня 2010 року (дата отримання довідки для подальшого оформлення права власності), що визначено позивачем як період прострочення, останньою було сплачено проценти за кредитним договором, загалом у розмірі 137 972 грн 84 коп., які, на думку позивача, є збитками та підлягають стягненню з багатопрофільного підприємства "Солідарність".

Укладення таких договорів документально ніяким чином не пов'язано з укладенням Договору резервування, договору комісії чи з метою придбання облігацій, тому, з врахуванням вимог ст. 60 ЦПК України, суди дійшли до вірних висновків, що обов'язок позивача щодо сплати процентів за користування кредитними коштами не є, в даному випадку, збитками, що можуть бути стягнуті з відповідача у рамках заявленого позову.

Позивач посилалася також на те, що вона розраховувала одержати документи та оформити право власності на квартиру в січні 2009 року, тому 19 березня 2009 року між нею та ОСОБА_9 було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири за ціною 1 670 900 грн, за умовами якого основний договір мав бути укладений в строк до 19 травня 2009 року. Як завдаток за даним договором позивач отримала 40 тис. грн, але у зв'язку з неможливістю укладання основного договору через неоформлення з вини відповідача права власності на квартиру, позивач була вимушена повернуто покупцю подвійну суму завдатку в розмірі 80 тис. грн., з яких 40 тис. грн є її збитками.

Суди дійшли до обґрунтованих висновків, що сплата позивачем за таким договором подвійної суми завдатку, не є ні реальними збитками, ні упущеною вигодою позивача у взаємовідносинах з іншими особами, зокрема відповідачем у справі.

Щодо вимог ОСОБА_6 про стягнення 310 310 грн збитків, які складають різницю між вартістю квартири, що визначена у вказаному вище попередньому договорі з ОСОБА_9 та тією вартістю, за яку було продану квартиру в подальшому ОСОБА_10 за договором купівлі-продажу від 13 серпня 2011 року, а також сплати податку в розмірі 5% від ціни продажу, що склало 68 030 грн, то суди дійшли до висновків, що такі вимоги є безпідставними, оскільки наявність зобов'язань щодо сплати податку до державного бюджету, не може вважатись ні реальними збитками, ні упущеною вигодою, при цьому, в даному випадку, лише від відповідача, як власника квартири, залежать умови її відчуження на користь третьої особи.

Також, судами обох інстанцій обґрунтовано відмовлено у стягненні з відповідача на користь позивача пені, оскільки вимоги про стягнення пені у розмірі 1 737 374 грн 40 коп. розраховано на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів", однак Договором резервування передбачено інші умови сплати штрафних санкцій відповідачем у випадку порушення строків будівництва, що узгоджується із принципами закріпленими ч. 2 ст. 6, ст. 629, 651 ЦК України, ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

В даному випадку, застосуванню до спірних правовідносин підлягають насамперед положення Договору резервування, а не штрафні санкції, передбачені у ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів". Позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача штрафних санкцій у відповідності до умов Договору резервування не заявлено.

Інші позовні вимоги є похідними і, також, задоволенню не підлягають.

Доводи касаційної скарги та наявні в матеріалах справи документи висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, тому колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень так як вони ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 335, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_6, представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7, відхилити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 01 жовтня 2013 року залишити без змін.