головуючого Дьоміної О.О. Суддів: Дем'яносова М.В., Касьяна О.П., Кафідової О.В., Штелик С.П. розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора Суворовського району м. Одеси в інтересах держави в особі публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до закритого акціонерного товариства "Сканінтертранс", ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2011 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 14 жовтня 2013 року,

Заступник прокурора Суворовського району м. Одеси в інтересах держави в особі публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" (далі ПАТ "Родовід Банк") звернувся до суду із позовом до закритого акціонерного товариства "Сканінтертранс" (далі - ЗАТ "Сканінтертранс"), ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором та, з урахуванням уточнень, просив стягнути з відповідачів солідарно суму заборгованості у розмірі 1187656,38 грн, посилаючись на те, що останні не виконали належним чином свої зобов'язання за кредитним договором № 40.3/05-KЛT.07 від 21 грудня 2007 року та відповідними договорами поруки.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2011 року позов задоволено.

Стягнено в солідарному порядку з закритого акціонерного товариства "Сканінтертранс", ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" заборгованість за кредитним договором в сумі 719604,84 грн, заборгованість зі сплати процентів у сумі 240872,18 грн, заборгованість зі сплати комісії в сумі 98250,18 грн, пеню в сумі 128928,64 грн, а всього стягнено 1187656,38 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 14 жовтня 2013 року змінено рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2011 року.

Стягнено в солідарному порядку з закритого акціонерного товариства "Сканінтертранс", ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" заборгованість за кредитним договором у сумі 719604,84 грн, заборгованість зі сплати процентів у сумі 240872,18 грн, заборгованість зі сплати комісії в сумі 9105,67 грн, пеню в сумі 128928,64 грн, а всього стягнено 1098242,77 грн.

У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2011 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 14 жовтня 2013 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судами установлено, що 21 грудня 2007 року між ВАТ "Родовід Банк" та ЗАТ "Сканінтертранс" укладено кредитний договір № 40.3/05-KЛT.07, згідно пункту 1.1 якого та додаткових угод № 1 від 24 грудня 2007 року, № 2 від 17 січня 2008 року, № 3 від 17 квітня 2008 року, № 4 від 07 жовтня 2008 року, № 5 від 17 лютого 2009 року та № 5 від 27 лютого 2009 року, останнє отримало від позивача кредит в сумі 84600 євро строком до 20 грудня 2011 року, а відповідно до п.п. 1.2, 3.4.3, 3.4.4 кредитного договору боржник зобов'язався повернути повністю суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом.

У забезпечення вказаних кредитних зобов'язань 21 грудня 2007 року між ВАТ "Родовід Банк" та ОСОБА_6 було укладено договір поруки № 40.3/05.1-П-07, відповідно до якого останній зобов'язався солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання ЗАТ "Сканінтертранс" зобов'язань за кредитним договором від 21 грудня 2007 року.

У забезпечення зазначених кредитних зобов'язань 21 грудня 2007 року між ВАТ "Родовід Банк" та ОСОБА_7 було укладено договір поруки № 40.3/05.1-П-07, відповідно до якого остання зобов'язалась солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання ЗАТ "Сканінтертранс" зобов'язань за кредитним договором від 21 грудня 2007 року.

Судами також установлено, що відповідачі взятих на себе обов'язків не виконали, наслідок чого у боржника виникла заборгованість зі сплати кредиту в сумі 719604,84 грн, заборгованість зі сплати процентів у сумі 240872,18 грн, заборгованість зі сплати комісії в сумі 98250,18 грн, заборгованість зі сплати пені в сумі 128928,64 грн, а всього 1187656,38 грн.

Крім того, відповідно до письмових пояснень банку від 24 грудня 2012 року при поданні позовної заяви у розрахунку заборгованості будо допущено помилку в зазначенні суми комісії, дійсний розмір якої станом на 25 січня 2011 року складав 9105,67 грн, а не 9105,67 євро, як було помилково зазначено у позовній заяві.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у ЗАТ "Сканінтертранс" перед позивачем існує заборгованість, яка останнім добровільно не погашається, а тому з боржника та його поручителів на користь банку підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором в сумі 719604,84 грн, заборгованість зі сплати процентів у сумі 240872,18 грн, заборгованість зі сплати комісії в сумі 98250,18 грн, пеня в сумі 128928,64 грн. При цьому, суд вважав за можливе стягнути вказану заборгованість з відповідачів у солідарному порядку.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідачів заборгованості зі сплати комісії, суд апеляційної інстанції врахував пояснення позивача щодо помилки у визначенні заборгованості в цій частині та стягнув дійсний розмір зазначеної заборгованості в сумі 9105,67 грн та залишив рішення суду першої інстанції без змін в іншій частині.

Проте, з такими висновками судів погодитись не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Так, заслуговують на увагу доводи заявника про неправильне застосування судами у даній справі норми ч. 2 ст. 258 ЦК при визначенні спеціальної позовної давності до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв'язку із наступним.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст. 610 ЦК України.

Відповідно до умов кредитного договору від 21 грудня 2007 року (п.п. 3.4.8.) розмір пені за прострочення виконання грошового зобов'язання за кожний день такого прострочення визначений у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, за умови її нарахування банком. За загальним правилом, що випливає із Цивільного кодексу України (435-15) , період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не обмежується.

Однак, відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України № 6-116цс13 від 06 листопада 2013 року.

Крім того, відповідно до статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Вирішуючи спір, суди не звернули уваги, що банком укладено окремі договори поруки з ОСОБА_6 та ОСОБА_7, що відповідно до статті 554 ЦК України виключає солідарну відповідальність останніх у даній справі між собою.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій у порушення статей 213, 214, 303, 316 ЦПК України на зазначене уваги не звернули, не в повній мірі визначились з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, чим допустили неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2011 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 14 жовтня 2013 року підлягають скасуванню з підстав, передбачених статтею 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2011 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 14 жовтня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.